Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У-ух! — з полегшенням видихнув, підносячи до рота чарку. — Ну, а що ж ми тепер збираємося робити, Мукі? — запитав, якось несподівано перевівши розмову на інше.

— Не знаю, — невпевнено відповів Мукудорі — в його душі раптом прокинувся незрозумілий протест, і він не бажав більше виказувати прискіпливому Кокі свого справжнього наміру.

— Роботи немає ніде, — повідомив гість. — Багато повернулося з війни, і кожен, як ти розумієш, хоче влаштуватися якнайкраще.

— А ви… ви, Кокікі-сан, влаштовані? — прямо запитав Мукудорі.

— Я? — здивувався той. — Я — влаштований, — просто і водночас загадково відповів.

— Де ж ви працюєте?

Те, що він почув, вразило й приголомшило. Кокікі працює в Абасірі, обслуговує американські окупаційні частини, які несуть берегову службу в тамтешньому порту.

— Ви допомагаєте амеко? — здивувався, обурений.

«Як же так! — подумалося йому. — Американці, кляті вороги, окупували країну, ведуть себе в ній як господарі, точніше — як злодії: вриваються в квартири, грабують, насміхаються з національних традицій японців. Їхня авіація перетворила на купи руїн міста й села; їхні диявольські бомби, як розповідали ще на Карафуто, вибухнувши над Хіросімою й Нагасакі, забрали в могилу сотні тисяч людей. І він, він, японець, із ними співробітничає!»

Кокікі нічого не відповів. Потім, наливши віскі, мовив:

— Допомагаючи американцям, я допомагаю Японії. Американці — наші друзі.

«Все брехня, все неправда: і минуле й сьогоднішнє! — подумав Мукудорі. — Бо як пояснити й виправдати принесені нами жертви? Навіщо було й мені мучитися на далекому Сюмусю? Чи не для того, щоб зараз отут, на рідній землі Ніппон, розгулювали чужинці?»

Його терзали сумніви — запитання, на які навіть Кокікі, цей мудрець-перевертень, не міг дати відповіді.

«У нього голова дракона, а хвіст змії», — дійшов висновку Мукудорі.

Розділ дванадцятий

ВІЗИТ В АБАСІРІ

Того ж дня надвечір, переговоривши з Мукудорі й докладно розпитавши його про перебування на Сахаліні, Кокікі залишив Фурабоку.

Виявляється, поки він гостював, біля причалу, в захищеній горами од північних вітрів бухті, куди могли заходити лише суденця, на нього вже чекав човен-кавасакі.

Мукудорі провів гостя аж до пірса. Він бачив, як заметушилися матроси, уздрівши Кокікі. Видно, був він поважна птаха: перед ним схилявся навіть капітан, наказавши підлеглим перекинути трап із човна на берег та люб'язно запрошуючи прибульця.

— Гарненько обміркуй те, про що я тобі казав, — тиснучи своєю ведмежою долонею руку Мукудорі, нагадав Кокікі.

А сказав він ось що:

— Час такий, Мукі, що треба, як мовиться, з води вийти сухим і повернути втрачену могутність. Я жду тебе в Абасірі. Моя пропозиція, здається, ясна.

— Так, Кокікі-сан, — слухняно відповів колишній вояка, який ще вчора відмітав усе, що було пов'язане з лихим минулим.

Ця пропозиція зводилася до того, що Мукудорі (якщо він, звичайно, діятиме так, як накажуть) за допомогою американців одержить роботу.

— Байдуже, де ти влаштуєшся, Мукі, — в порту чи іншому місці. Важливо, що робота вигідна, грошова, — додав на прощання.

Вони розлучилися. Благодійник подався в Абасірі. Невдовзі туди прибув і Мукудорі.

Як і вмовлялися, подзвонив по залишеному йому номеру телефону. Назвав своє прізвище.

— Кокікі-сан зараз нема, — відповів чийсь глухий голос. — Подзвоніть пізніше.

Щоб якось згаяти час, Мукудорі пішов у місто.

Вулиці од моря вели в пригір'я. Та й сама гавань, утворена гирлом шумливої Абасірігави, з обох боків була затиснута високими, густо порослими лісом пагорбами.

На північному березі лежала вигнута, як меч, піщана коса; на заході, куди підступали відроги гори Ноторо, здіймалася примітна своєю червоною вершиною скеля.