Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ОСТАННІЙ РЕЙС «СІНТОКУ-МАРУ»

Повість

Серед ночі вітер знову несподівано повернувся.

Раніше він дув з півночі, огортаючи острови липким, холодним повітрям. Сніговий саван, під яким пагорбилося громаддя гір, за довгу зиму закрижанів.

Тепер сніг, поволі набубнявілий, поточений принесеним із океану теплом, якось помітно осів.

По узвишшю де-не-де випнулися руді маслаки скель.

Мукудорі, власник неіснуючої більше шхуни «Сінтоку-мару»[128] з розплющеними очима лежав горілиць.

Сяк-так зведена з найденого на узбережжі плавника зимівля скоріше нагадувала лігво звіра, аніж людське житло.

З кутків хижо ошкірювали ікла брили голих базальтів. На долівці валялися потрощені й вилизані до блиску рештки кісток.

Убоге збіжжя мешканців цієї нори — саморобний, виготовлений із мушлі черпак, кам'яні жорна, якими перемелюють суху морську капусту, інші примітивні речі — свідчили про боротьбу людини за існування й, мабуть, недавно пережиту трагедію.

Тьмяне світло, пробившись крізь щілини бамбукового даху, змішалося з темрявою. В каламутному присмерку хитнулися тіні.

Вони то випростувалися, то нижчали, ніби їх зводила судома.

З глухого закутка хтось тихо прошепотів:

— Зараз або ніколи…

— Так, він — ганкорісі[129], — почулося у відповідь.

Мукудорі лежав нерухомо. В пригаслій свідомості безладно роїлися спогади — мінливе видиво уявного й пережитого.

Він знесилено простяг руку, сподіваючись знайти й посмоктати круглобокий камінець, що трохи вгамовував почуття голоду. Та раптом до слуху долинуло:

— Ми до вас, Мукудорі!

Тіні схилених над ним співучасників плавання на «Сінтоку-мару» (чи, може, привиди?) здригнулися.

— Збирайтеся, Мукудорі-сан[130]. І нехай дарує нам Сумійосі[131].

Останнє, що він побачив: вилицювате, озвіріле обличчя свого боцмана.

Свідомість, спалахнувши ще раз, висвітлила — мовби вихопила з мороку — його плутане і, мабуть, таки нікчемне життя — все те, що так чи інакше було пов'язано з цим страшним архіпелагом Чисімо-ретто…[132]

Розділ перший

СКЕЛЯ В ОКЕАНІ

Рядовий морського транспортного підрозділу, корячкуватий, немов острівний чагар сусукі, японець Мукудорі, прихиливши до забризканої скелі карабін і намацавши знайому, вигинисту й замшілу приступку, неквапно на неї опустився.

Стебла зів'ялої ламінарії[133] заворушилися під ним, ніби вужі. Чавлячи їх ногами, він усівся зручніше.

Перед очима вирував океан. Шум хвиль змусив забутися, чого він тут. Вали один за одним набігали з безвісті. Високі, широкоплечі, вони здавалися велетнями, що кинулися на приступ закутого в бетон берега. Кинулися потрощити ці мури, помститися Мукудорі за вчинене ним зло.

Йому стало моторошно, і він мимоволі затремтів.

Позаду, схожий на фортечну стіну, височів зубчастий частокіл шпилів та пропастей між ними.

З північного заходу підступало море, на сході пінився сердитий океан.

Урвища, крутосхили гір Мацумура й Мацуго.

[128] Тобто «Свята Доброчесність». «Мару» (дослівно: «круглий»), як правило, додається до назви японських цивільних суден. (Тут і далі примітки автора.)

[129] Ледве живий (япон.).

[130] Сан — прикладка до японських імен і прізвищ, що засвідчує повагу й шанобливість.

[131] В японській міфології приборкувач хвиль, покровитель мореплавців.

[132] Курильські острови. Буквально: тисяча островів (япон.). Тут і далі, де події відбуваються до 1945 року, деякі географічні назви подано такими, як вони були на той час.

[133] Морська капуста.