Червоні ночі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ківерецькі ліси, розлогі й велично зрілі, тривалий час були одним із найбагатших лісових масивів Волині. Тут росла сосна рідкісної якості, і її товсті стовбури безперервним потоком надходили на навколишні лісопильні.

Цю високооплачувану посаду я завдячую своїм успіхам... у спорті. Моя різнобічна фізична підготовка дозволила мені досягти успіху одночасно в кількох видах спорту. Я почав зі стрільби. Мій батько, як і майже кожен мешканець Волині, мав слабкість до полювання, яке в тих краях, окрім задоволення, приносило чималий дохід. Невдовзі й я заразився цією пристрастю. На один із моїх днів народження батько подарував мені чудовий бельгійський дробовик. Мені тоді було не більше шістнадцяти, тому, даруючи подарунок, він не забув попередити мене:

«Пам’ятай, це справжня зброя. Одним пострілом ти можеш убити не лише ворону, яструба чи зайця. Ти з такою ж легкістю можеш випадково вбити людину. Будь обережним!»

Сказавши це, він прицілився у найближчий стовп. Пролунав постріл. Ми підійшли. З іншого боку стовпа був невеликий отвір.

«Ти також повинен пам’ятати, що кожна гвинтівка стріляє раз на рік. Тому будь обережним, зі зброєю жарти погані!» — підсумував він суворим тоном.

Відтоді я ніколи не залишав свою рушницю без нагляду. Батько ще довгий час стежив за моїми успіхами у стрільбі.

«Цілься точно й спокійно! Не відволікайся!» — нагадував він при кожній нагоді.

Зі своєю гвинтівкою я швидко відточив навички стрільби. Незабаром з’явилися перші успіхи, зокрема на змаганнях, а потім і на чемпіонатах військових частин, де я завжди був одним із фаворитів.

Однак найбільшого успіху та спортивної слави я досягнув у бігу на довгі дистанції. Я почав із 1500 метрів. За кілька років я вже бігав на всіх дистанціях — від 1500 до 10 000 метрів. Практично з перших же стартів я став неперевершеним чемпіоном Волинського округу.

У 1933 році я виграв у Варшаві83 крос. На Волинь я повернувся як переможець. Цей успіх остаточно зміцнив мою позицію у спортивному світі Волині. Коли я вступив до Спортивного клубу військової підготовки лісників у Луцьку, мої вболівальники з керівництва лісництва, до числа яких належав «сам» директор Державних лісів Модзелевський, допомогли мені влаштуватися на роботу в лісництво. Це ще більше спонукало мене до інтенсивних тренувань.

Я рідко тренувався на стадіоні в Луцьку. Найкраще я почувався на лісових стежках, у тіні високих сосен, серед освіжаючого аромату смоли та лісової трави. Саме тут я набув залізної витривалості та чудового самопочуття.

Я мріяв про славу видатних, легендарних спортсменів, уявляв собі, що стану польським Нурмі84, і в ейфорії бачив себе на Олімпійському стадіоні в Гельсінкі. Ці мрії розвіялися вже в першу годину війни.

Досі не розумію, чому пропустив мобілізацію. До речі, я не був винятком. Пізніше я зустрів багато молодих людей, які в ті трагічні дні залишилися поза армією. Ми блукали з кутка в куток, не розуміючи, чому наша країна не призиває нас воювати. Залишалося лише одне: пасивно слухати звуки війни, що розгорталася десь на заході Польщі.

Новини були поганими. Катастрофа ставала реальністю. Перший етап мого життя безповоротно завершився.

17 вересня Червона Армія увійшла до Волині. Починалася нова реальність, у якій мені належало знайти своє місце. Я повернувся на свою колишню посаду в лісовій інспекції.

Дні тягнулися повільно. Настала рання, сувора зима. Одного дня мене заарештували. Я був упевнений, що сталася якась помилка, яка незабаром з’ясується. Я поспішно почав шукати у своєму житті провини, що могли б стати підставою для арешту. Нічого подібного я не знайшов. Це мене заспокоїло. На жаль, ненадовго — незабаром я виявив, що мою долю розділили й інші лісники.

Тоді ще ніхто з нас не розбирався в суті «беріївщини»85 та її проявах. Ми не знали, що її жертвами ставали також і чесні радянські люди.

Незабаром я опинився разом з іншими людьми на крайній півночі. Ми працювали на лісозаготівлях. Очима лісника я дивився на безкрайні простори тайги, захоплюючись темними стінами гуркотливих велетнів, що кишіли співочими птахами або були оповиті болісною, морозною тишею.

Далеко від рідної землі та рідних лісів, відрізаний від далекого, але такого близького світу, я також відчув справжній тягар самотності. Мене мучило почуття несправедливості. Мені здавалося, що воно торкнулося мене особливо жорстоко. У моєму юному серці зародився бунт. Я почав думати про втечу.

Так минула зима. Весна раптово, по-сибірськи, хлинула зеленню, немов могутній потік, і переможно кинулася назустріч літу.

Я був молодим і сильним, атлетичним і загартованим у труднощах, а тайга, життя в якій я добре знав, вирувала за вікном мого барака.

Ясного липневого вечора я попрощався з друзями. Отримавши в подарунок кілька скибочок хліба та озброївшись ножем, я вирушив у тайгу. Куди й у якому напрямку мені слід повернути?

Тут, за Полярним колом86, орієнтація за сонцем і зірками стала ненадійною й марною. Вирішальним чинником стала інтуїція. Те, що утримувало мене на прямій лінії й не давало заблукати в безкрайніх лісах, навряд чи можна було назвати почуттям орієнтації. Це був скоріше інстинкт, той самий інстинкт, який безпомилково направляє птахів до їхніх гнізд навесні.

Я йшов так вісім тижнів, долаючи по п’ятдесят-шістдесят кілометрів на день. Виснажений і голодний, я часто піддавався ілюзіям: ділянка карликової сосни, яку, здавалося, можна було пройти за лічені хвилини, займала у мене три-чотири дні. У такі моменти мене охоплював жах: мені здавалося, що я божеволію, і я хотів кинути боротьбу за життя, сісти під низькорослу сосну й залишитися на місці.

Мене мучив голод. Невпевненість у тому, чи правильно я рухаюся, позбавляла мене останніх сил і волі. Я прагнув зустрічі з людьми й боявся їх.

Одного разу я нарешті опинився біля Волги. Тут вона звивалася численними вигинами. Щоб не подовжувати шлях, мені довелося переправлятися через неї п’ять разів. Далі йти ставало дедалі легше. На Волині я відчув себе як вдома.

І ось, через вісім тижнів грандіозного походу, опівночі я опинився у рідному селі. Біг закінчився. Жахливий біг, якого не витримала б жодна тварина. Біг без глядачів і оплесків. На фініші мене зустріла заспокійлива тиша.

Для батьків, братів і сестер моє повернення було чимось абсолютно неймовірним. Я теж не міг повірити в усе це. Лише тоді, коли я розповів свою історію, до мене дійшло, що я розповідаю не про когось, а про себе. Цей факт повернув мені відчуття реальності.

Я розраховував на те, що рано чи пізно справа щодо моєї депортації проясниться і я зможу повернутися до нормального життя. Однак я не знав, з якими людьми мені доведеться зіткнутися в ході цих роз’яснень. Прихильники методів Берії, цілком ймовірно, не були б схильні відмовитися від своїх безпідставних звинувачень.

Тому поки що я не міг залишатися в селі навіть на один день. Адже мене знали всі, а моє зникнення на багато місяців широко обговорювалося. Уже на другий день я був далеко від Пшебраже. Я оселився в селі Цезарін87 у районі Острожця88. Я влаштувався батраком у якогось фермера.

[83] Warszawa — столиця та найбільше за чисельністю населення місто Польщі; до війни третину населення, близько 380 тисяч осіб, становили євреї, перші документальні свідчення про проживання яких датуються початком XV століття, незабаром після перших згадок про місто в літописах; під час окупації вони були майже повністю знищені, останні — під час повстання у Варшавському гетто, яке придушувалося спільними зусиллями військ СС, поліції безпеки та допоміжних підрозділів колабораціоністів; певну допомогу повстанцям намагалися надавати «Армія Крайова» та «Гвардія Людова», військова організація Польської робітничої партії; нині частка єврейського населення міста становить близько 0,2 % — примітка перекладача

[84] фінський бігун на середні та довгі дистанції, дев’ятиразовий олімпійський чемпіон, володар найбільшої кількості олімпійських медалей в історії легкої атлетики — примітка перекладача

[85] Лаврентій Павлович Берія, радянський державний і партійний діяч, генеральний комісар державної безпеки — примітка перекладача

[86] умовна лінія на поверхні Землі, розташована на північній та південній широті приблизно 66°33′, за якою протягом року спостерігаються полярні явища, такі як полярний день і полярна ніч — примітка перекладача

[87] Cezaryn, нині село в Польщі, розташоване в Люблінському воєводстві, Пулавському повіті, у комуні Жижин — примітка перекладача

[88] Ostrożec, нині село у Млинівському районі Рівненської області України — примітка перекладача