Червоні ночі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Мені здається, — втрутився в розмову майор «Магомет», — що ви підходите для виконання цікавіших завдань, ніж втеча з дому від партизанів».

Ми розсміялися. Незважаючи ні на що, вони не змогли втриматися від задоволення подражнити мене з приводу тієї втечі. Напруга поступово спадала.

«Будь ласка, прийміть рішення», — сказав «Макс», стаючи серйознішим. — «Це небезпечна справа, ви самі про це знаєте досить добре. Тому ми не вимагаємо від вас негайної згоди. Ось наша пропозиція...»

Пропозиція була настільки ж привабливою, наскільки й небезпечною.

«Поки що не знаю, у чому полягала б моя співпраця з вами», — сказав я після хвилини мовчання. Я хотів трохи виграти час, обміркувати всю справу! Однак я відчував, що цього вечора моя бездіяльність добігатиме кінця, і, по суті, був готовий покласти їй край. Я хотів зробити це не під впливом моменту, а усвідомлено, чітко розуміючи, які обов’язки я добровільно беру на себе. Адже я не для того так наполегливо прагнув зустрічі з партизанами, щоб тепер упустити таку серйозну нагоду.

«Ми — диверсійний загін», — пояснив майор «Магомет». — «Наше головне завдання — підривати ворожі транспортні засоби, мінувати залізничні колії, мости, знищувати лінії електропередач. Ми також знищуємо ворога в прямому бою, як це сталося в Карасині. Ви погодитеся, що поліцейські заслужили те, що з ними сталося».

«Звісно. Мої, на перший погляд, коректні стосунки з ними були продиктовані необхідністю» — я відчув потребу прояснити те, що залишилося недомовленим, можливо, свідомо закладене у словах «Макса». — «Та дівчина, яка подала нам чай, — єврейка, і це видно досить чітко. Поляк, який переховує єврейку й живе серед націоналістів, перебуває в небезпечному становищі. Вам це пояснювати не потрібно. У будь-який момент я можу очікувати приходу поліції або німців. Я усвідомлював, що ті поліцейські з Карасіна можуть одного дня прийти до мене в зовсім іншому статусі».

Партизани уважно подивилися на Ірену, коли вона увійшла до кімнати, несучи гарячу яєчню.

«Так, це ризикована справа. У нашому загоні є кілька євреїв, але вони відмовилися від пасивності, навчилися не тільки захищатися, а й нападати. Якби ваша затія розкрилася, справа була б погано. Страх не перемагає?» — запитав «Макс».

«Іноді таке трапляється. Втім, у разі потреби я вмію так бігати, що навіть партизани не зможуть мене наздогнати», — відповів я, відплативши за попередню гостру репліку.

«То в чому ж полягатимуть мої завдання?» — запитав я, повертаючись до перерваної теми.

«Під час наших вилазок на залізничні колії необхідні відмінні знання місцевості та підтримка населення. Без цього навіть найорганізованіший і найкраще оснащений партизанський загін рано чи пізно приречений на поразку. Ви могли б допомогти нам налагодити ці перші контакти. Ваше лісництво та підпорядковані вам лісничі станції могли б відіграти важливу роль у підпіллі.»

«Гаразд, я згоден», — відповів я, не замислюючись. — «Зроблю, що зможу. Тільки не «викривайте» мене передчасно перед поліцією та місцевими фашистами.»

«Не хвилюйтеся», — заспокоїв мене «Макс». — «Ми теж дещо знаємо про правила підпілля. Ми будемо приходити вночі або домовлятися з вами про зустріч у лісі. А тепер, можливо, ви хотіли б для початку виконати якесь невелике завдання?» — запитав він, уважно спостерігаючи за моєю реакцією на цю пропозицію.

«Будь ласка.»

«Нам потрібен точний план Маневичів: розташування найважливіших об’єктів та детальна інформація про рух поїздів.»

«Добре», — зрадів я. — «Я знаю Маневичі як свої п’ять пальців. До того ж мені допоможуть знайомі.»

«Тільки будь обережним!» — попередив мене «Макс». — «Місто — це не ліс», — додав він із посмішкою. Гості, до речі, не без підстав, вважали мене повним новачком у справі конспірації.

«Коли ми зможемо звернутися за інформацією?»

«Гадаю, все буде готово через три дні.»

«Чудово», — погодився «Макс», підводячись із-за столу. «Отже, ми дійшли згоди. Ми приїдемо до вас рівно через три дні.»

Я залишився сам, дещо приголомшений цією зустріччю. Серед потоку думок і різних сумнівів, які нахлинули на мене після того, як партизани пішли, я чітко усвідомлював одне: відтепер я співпрацював із партизанами. Це сильно мене вразило. Небезпеки, які мали супроводжувати цей факт, я ще не усвідомлював у повній мірі.

Наступного дня я вирушив до Маневичів. Звісно, я здогадувався, що це перше «бойове» завдання — лише випробування та перевірка моєї лояльності до партизанів. Я був упевнений, що у «Макса» вже давно був детальний план Маневичів і він не став чекати, поки домовиться з якимось там лісником, щоб його дістати. Проте я вирішив виконати завдання як слід.

Насамперед я звернувся до лісництва й попросив інженера Чарчуна надати мені три дні відпустки.

«А що ж сталося?» — здивувався Чарчун. — «Адже тебе важко витягнути з лісу навіть на годину, а тепер раптом... Зізнайся, у чому справа?»

У мене не було жодних таємниць перед цією людиною, і я знав, що можу довіряти їй беззастережно. Тому я розповів про візит партизанів і про своє перше завдання, яке отримав від них.

Незважаючи на чутки, що постійно повторювалися, Чарчун досі не вірив у існування партизанського загону. Тому ця новина справила на нього приголомшливе враження. Він не тільки надав мені три дні відпустки, а й сам запропонував свою допомогу у зборі інформації та складанні плану Маневичів.

З самого ранку ми взялися за обстеження міста. Ми обходили кожну вуличку, вимірюючи кроками відстань між важливими об’єктами та запам’ятовуючи будинки, в яких розміщувалися німці.

Увечері ми нанесли всі дані на карту в масштабі 1:500. З планом вокзалу та розкладом руху поїздів у нас не виникло жодних труднощів. Тут нам знову допоміг добрий знайомий Чарчуна, касир Станіслав Штильке, який співпрацював із «Максом» до його арешту в Маневичах. Таким чином, коло посвячених розширилося до трьох осіб. Це було досить багато для початку, але обидві людини, яким я довірив це завдання, Чарчун і його знайомий, були гідними довіри людьми.

На третій день карта була готова, і до вечора я повернувся до Карасіна. Партизани з’явилися рівно в призначений час. Пізно ввечері пролунав стукіт у віконниці, після чого двоє знайомих увійшли до квартири. Не гаючи часу, вони з явним інтересом нахилилися над ескізом. Моя перша робота для підтримки диверсій вийшла задовільною.