Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тістечок вистачить, — Ніна обійняла її. — Я дуже люблю солодке.

Потяг вкотився на станцію. Дівчинка попрощалася і заскочила до вагона.

— Сподіваюся, що ви будете в безпеці, — сказала вона.

— Не турбуйся, — пані Стефанія обійняла Хуберта, а той підняв здорову руку, аби помахати. Обличчя хлопця все ще залишалося похмурим, але ж такий вигляд він мав увесь час. Може, насправді він не так уже й переймається через пані Целіну.

Сидячи в купе, Ніна прикрила очі, але, незважаючи на втому, боялася заснути.

Що, як їй насниться Бестія?

Також її мучило знання про пожерті потворою спогади. Скільки вона їх втратила? Знала, хто вона, пам’ятала батьків і брата, знала свою адресу й телефон сусідів, а все інше? Якийсь час вона відчайдушно намагалася згадати прізвища й обличчя усіх приятелів у класі. Чи когось вона забула? Чи пам’ятає, що робила минулого літа? А ще раніше?

Чи можна жалкувати за спогадами, про які людина й не знає, що колись їх мала?

«Я не стану про це думати», — вирішила вона твердо. Замість цього зосередилася на поясненнях батькам.

«Мамо, тату, я приїхала раніше й без валізки, бо так склалося, що потвора з космосу хотіла нас пожерти, а янголи не є справжніми янголами».

Потім, коли вчителька в школі скаже написати твір на тему «Як я провів літо», також буде важкувато.

«Улітку я спала з ножем під подушкою. Про всяк випадок, якби довелося б убити перетвореного на живий труп приятеля».

Ні, це точно звучатиме кепсько!

Ніна зітхнула. Буде непросто, але ж у неї є десять годин, аби щось вигадати.