Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пролог

Ніні було вісім років, коли з неба впали янголи.

Вони з братом ліпили сніговика на подвір’ї. Ніна катала снігову кулю, а Шимек, у червоному шарфику і в капелюшку, насунутому мало не на очі, бігав навколо й більше заважав, ніж допомагав — але на що ще можна сподіватися від трилітки? Швидко наближалися зимові сутінки, було морозно і якось по-дивному тихо, наче вона з братом знаходилася не посеред міста, а десь на відлюдді. «Наче мало статися щось важливе», — розповідала потім Ніна приятелькам, хоча й не була впевненою, чи, бува, вона не вигадала цю дивну тишу сама собі. Але факт: на подвір’ї не було нікого, всю іншу дітлашню відлякував мороз. Напевне, тепер сиділи у своїх квартирах, у будинках, що тіснилися навколо двору. На стінах усе ще були помітні сліди від уламків, що залишилися після недавньої війни, через що будинки здавалися ще похмурішими. Але Ніна й Шимек на це не зважали, тому що мешкали тут здавна (Шимек від народження), тож устигли призвичаїтися.

Стомлена дівчинка зупинилася на мить, витерла спітнілого лоба під кусючою вовняною шапкою і глянула вгору, щоб переконатися, чи, бува, не засніжить сьогодні ввечері. Але небо було чистим, навіть без найменшої хмаринки. Воно вже темнішало, набуваючи того відтінку синього, що нагадував Ніні колір води у глибокому і дуже холодному озері.

Дівчинка блимнула. На небі з’явилася цяточка.

— Дивись-но, перша зірка, — сказала вона Шимеку, а потім додала: — О рани Божі, вона, певно, летить у наш бік.

Цятка збільшувалась і щомиті наближалась до землі, тягнучи за собою світлу смугу. Під час війни Ніна була маленькою, не набагато старшою ніж Шимек зараз, але вона пам’ятала ті дні, коли на місто падали німецькі бомби, — й тепер увесь той страх повернувся знову. Вона знала, що повинна тікати, схопити брата за руку й тягти його додому, але не могла зрушити з місця.

Цяточка уже не була цяточкою, а стала закругленою вузькою формою, що летіла в бік двору, наче снаряд. Небо за нею перетинала смужка диму, що вже почала потроху розвіюватися. Ніна мимоволі затулила вуха, чуючи виск роздертого повітря; від яскравого полум’я в неї заболіли очі. Над містом з’явилися й інші вогнисто-димні смуги, але дівчинка не звертала на них увагу. Найважливішою була та з них, яка за мить упаде на її дім і перетворить його на руїни, як тоді, під час війни.

А вона все ще не могла зрушити з місця. Переляканий Шимек притулився до її боку й дивився у небо, роззявивши рота. Ніна вже відчувала хвилю жару, яку гнав поперед себе отой палаючий снаряд.

І тоді ця кругла форма загальмувала й на мить зависла в повітрі, розправляючи сліпучо-сяючі, наче з вогню виткані, крила.

Шимек скрикнув у захваті.

Коли янгол м’яко приземлився у дворі, сніг навколо його ніг із шипінням розтанув.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

в якому Ніну обирає янгол і вона вирушає у подорож —

от тільки все у цій подорожі йде шкереберть

П’ять років потому Ніна йшла польовою дорогою, проклинаючи янголів. Був серпень, і спека добряче давалася взнаки. Спітніла, брудна й нещаслива дівчинка несла валізку, в якій геть давно зламався замок, і тому її було обв’язано шматком конопляної мотузки. Через цю обшарпану валізку перед самим від’їздом розгорівся страшенний скандал. Ніна кричала, що не сяде в потяг із чимось таким, а мати їй пояснювала, що грошей на нову валізку вони не мають. Нарешті вирішили, що Ніна, на правах компенсації, отримає стареньке плаття, пошите тіткою-кравчинею. Тепер дівчинка була саме в ньому, хоча блакитний атлас аж ніяк не пасував для подорожі. Але якщо вона чогось хотіла, то вміла впертися, а мати, схоже, відчувала себе винною через валізку, бо протестувати не стала.

Увесь той скандал тепер здавався далеким і майже неважливим. У панчосі на лівій нозі виднілася дірка, оборка плаття була роздертою. Стрічка, якою мати зав’язала Ніні косу, давно загубилася, й розпущене темне волосся гріло, наче накинуте на плечі пальто.

Минулу ніч Ніна провела в полі, у скирті сіна, де й прокинулася вранці — змерзла, спрагла і голодна. Кількома годинами пізніше замість холоду їй уже докучала спека, а про голод вона зуміла забути. Найбільше її зараз мучила спрага — здавалося, що спухлий язик ледь уміщається у роті, горло було сухим і жорстким, наче кора дерева. Йдучи дорогою, вона смоктала солодкі кінчики трав, але це тільки дратувало піднебіння. Обіцяла собі, що тільки-но побачить якусь хату, то піде туди й попросить склянку води, але щоразу, як минала розкидані тут і там сільські двори, боялася. «Ще трошки витримаю», — промовляла Ніна подумки; спрага все ще програвала можливим питанням, на які дівчина відповідати не бажала. Тільки ось цікаво: як довго? Адже вона вже двічі встигла загубити шлях, та й тепер не була цілком упевнена, чи йде у правильному напрямку.

Дівчина уже б розревілася, але останнім часом робила це так часто, що їй забракло сліз.

«Понад дванадцять годин спізнення», — думала вона. Чи міліція її вже шукає? І що, власне, їй тепер робити?

А все ж почалося, зрозуміло, з янгола.

Сусідка прийшла до їхньої квартири пізно ввечері, коли Ніна вже лежала в ліжку. Дівчина удавала, що спить, але насправді пильно прислухалася крізь прихилені двері.

— Це вже третій такий випадок, — говорила сусідка. — Тіло знайшли на узбіччі дороги. Начебто… — Тут вона так стишила голос, що Ніна дочула тільки кілька слів: «потворно скалічений», «мучили його» й двічі повторене «нелюдськи».

— Бог повинен таких падлюк покарати, — відповіла мати Ніни твердим голосом. — Сподіваюся, що принаймні наш янгол у безпеці…

«Наш чи то з нашого дому», — підказала собі Ніна. Крилатий мешкав по сусідству вже два тижні, але досі ані дівчина, ані її мати його не бачили. На візити янгола чекати треба довго, черга сімейства Панковичів настане тільки наступного місяця.

— Він у Міхалаків, — промовила сусідка. — Але певно треба буде його перевести. Ковалік знизу починає про щось здогадуватися.

Мати відповіла настільки тихо, що Ніна нічого не почула. Жінки шепотіли одна до одної, і в їхніх голосах відчувалася напруга.