Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Сама подивися, — вишкірилася Тамара.

Ніна підійшла до краю прірви й обережно глянула вниз. Бестія була там, обплутана гіллям старого граба. Зламаний сук наскрізь пробив її тіло і стирчав зараз із нього, наче дріт із зіпсованої іграшки.

Дівчинка сковтнула слину.

«Треба вбити її чимось живим».

Що ж, дерево, безсумнівно, було живим.

Коли вони спускалися на перший поверх, Ніна думала над тим, звідки янгол знав, що Бестія буде саме в бібліотеці. Єдиним поясненням видавалося те, що він зумів зчитати з думок дівчинки план, в якому навіть вона не була впевненою, а потім повідомив план Яцеку, Тамарі й Лідці та всіх врятував. Пожертвувавши власним життям.

Вона тріпнула головою. Може, Квазімодо зовсім не впав, а й справді полетів? Мусив уміти літати, бо інакше яким дивом він зумів опинитися у бібліотеці до Ніни й Бестії? Яцек, Тамара й Лідка прибігли тільки недавно… А якщо ні? Якщо Квазімодо все ж упав, то, може, йому вдалося залишитися живим? Бо Ніна пам’ятала, що у крилатих інша, ніж у людей, фізіологія.

Унизу на них вже чекали перелякані Еліза й Кароліна, які, побачивши приятелів, що спускалися, мало не зомліли.

— Усе добре! — крикнула Ніна. — Бестія мертва!

Еліза прикрила очі й, здається, промовила коротку молитву, а Кароліна палко всіх обійняла.

Спільними зусиллями вони перенесли все ще непритомного Маріуша до сарая і поклали на підлозі. Еліза залишилася з пораненими і ще сонною Малгосею, а інші рушили до поваленого крила. З ними пішов навіть Хуберт, який, здається, десь віднайшов сили.

Тамара залізла на дерево й торкнулася тіла Бестії.

— Як на мене, здається повністю мертвою.

Ніна роззирнулася, шукаючи янгола, але ніде не побачила характерної перекошеної фігури. Полегшено зітхнула, а тоді, втративши енергію, з розмаху всілася на мокру траву.

Де ж Квазімодо? Чи його поранено? Дівчинка не могла викинути з пам’яті чорний струмок крові, що тік по його обличчю.

Де б янгол тепер не перебував, вона сподівалася, що він зуміє з усім впоратися.

«Уже все скінчилося», — думала вона, сидячи на траві, підтягнувши коліна до підборіддя. Дощ усе ще падав, але вона вже не могла намокнути або замерзнути ще більше. Усе скінчилося. І Ніна ніяк не могла в це повірити.

Поряд обіймалися і поплескували одне одного по спинах інші хлопці та дівчата, а Яцек навіть виконав щось на зразок переможного індіанського танцю. Ніна дивилася на це, цокочучи зубами.

Усе скінчилося.

Якщо не враховувати того, що вони ще мусять звідси вийти, уникнувши армії.

Тільки через якийсь час зраділа молодь зосередила увагу на Лідці, яка все ще дивилася на тіло, що звисало з дерева.

— І кей ти лазила? — запитала Кароліна.

— Молитва не допомогла? — вперше за довгий час відізвався Артур. Зараз, коли страх минув, у його голосі знову звучала насмішка.

— Допомогла, — дівчина не могла відвести погляду від мертвої Бестії. В її очах горів вогонь перемоги. Ніна подумала, що так мав би виглядати святий Єжи[30], коли дивився на мертве чудовисько. — Завдяки їй ми перемогли диявола.

— А що із бар’єром? — нетерпляче промовив Яцек. — Він зник?

— Напевне, якщо Бестія мертва, — оптимістично сказала Ніна.

— Чудово, тоді ми візьмемо машину…

— На дорозі стоїть військова вантажівка, — Лідка неохоче відвела погляд від дерева. Блиск її очей трохи згас.

— Що? — нахмурилася Тамара.

— Вантажівка, повна людей у мундирах, — пояснила Лідка, а тоді, даючи зрозуміти, що віра її має певні обмеження, додала: — Я бачила її за самим бар’єром. Перегородили дорогу так, що проїхати ми не зможемо.

[30] Більше звичний для нас св. Юра (або св. Георгій), відомий своєю перемогою над чудовиськом (т. зв. «Чудо зі змієм»).