Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Той клятий список пані Целіни. У ньому всі наші прізвища.

Яцек вилаявся.

— Хтось мусить по нього піти, — сказала Еліза.

— Я можу, — Ніна скочила в холодну воду, намочила до колін штани, в її черевиках захлюпало.

— Тільки поспіши, вже світає.

Дівчинка побігла в монастир, уявлення не маючи, як так сталося, що саме вона взялася за цю справу. Може, тому, що останні півгодини вона відчувала, що на неї не звертають увагу?

Вона увімкнула світло в холі й помчала на другий поверх. Десь із глибин її пам’яті виринув спомин про біг за морозивом, коли в Познані вона не встигла на потяг, але Ніна його відганяла — не хотіла думати про Славека, геть не хотіла.

Чи щось змінилося б, якби він був тут із ними?

Вона увірвалася у кімнату пані Целіни, знайшла список і встромила його до кишені, а потім знову кинулася униз сходами. Світло над її головою спалахувало і гасло, Ніна поспішала, наче за нею гналася зграя дияволів. А може, вони й насправді йшли по сліду? Необов’язково ціла зграя, але хоча б один…

Не могла позбутися враження, що Бестія з Кола досі жива й що ховається у неї за спиною. Це ж була істота з космосу, а з ними наперед невідомо — може, вони вміють повставати з мертвих?

Засапана Ніна зупинилася перед брамою. «Я тільки перевірю, — подумала вона, відчуваючи, як щось тягне її до зруйнованого крила. — Я мушу упевнитися до того, як ми відпливемо. Це займе лише пару хвилин, які ні на що не вплинуть».

Вона розвернулася і побігла.

Ще здалеку побачила Бестію, що звисала з дерева: заплутане в гіллі тіло, що було темнішим навіть за чорноту ночі — нехай та вже й відступала потроху. Ніна полегшено зітхнула, але відразу її увагу привернуло дещо інше.

Ще дві фігури лежали під деревами, наче покинуті лантухи з-під картоплі. Спочатку вона й подумала, що це саме вони. Звісно, не картопля, а, наприклад, сміття або купа старого вбрання. Щось непотрібне, від чого людина безжально позбавляється, хоча дівчинка й гадки не мала, звідки це все тут взялося. Потім зрозуміла, що бачить два тіла.

Напевно, що мертві.

Сташек і Тимек?

Вона підійшла ближче. Під час війни вона вже бачила кілька трупів, тому не боялася померлих. Значно більше враження на неї справляла кров, що ллється з живої людини.

Ще ближче. Так — Тимек і Сташек.

Раптом у ніс вдарив огидний, солодкуватий сморід трупного розпаду. Вона відступила, прикриваючись рукавом, а потім розвернулася і помчала до плота.

— Нарешті! — привітала її Тамара. — Залазь.

Ніна вийняла з кишені список, подерла його на дрібні шматки і кинула у воду. Поки пліт віддалявся, дівчинка дивилася, як позаду залишаються білі шматки паперу, лагідно погойдуючись на хвилях. За хвилину вона помітила в напівмороці знайому згорблену постать. Якусь мить вона стояла біля берега, потім розвернулася і пішла.

А може, це Ніні лише здалося?

Геля прикликала туман, і він укрив озеро шаром м’якої холодної вати. Вони прямували на південний захід — приблизно в тому напрямку, де знаходилося місце з малюнка Маури. Ключовим тут було «приблизно». Кароліна й Еліза сиділи навпочіпки, веслуючи дошками, Яцек і Тамара пливли за плотом. Решта сиділа, збившись, на невеликій площині, час від часу здригаючись, коли хвилі хлюпали на палубу. Усі мовчали, навіть Малгося. У тиші було чути тільки хлюпіт води й неспокійне дихання.

Ніна тільки зараз усвідомила, як багато речей вони не взяли до уваги. Бар’єр — це як булка з маслом: якщо він не зник, їм доведеться повертатися до монастиря і там думати, що робити далі. Їм загрожували значно більші небезпеки. А якщо пліт розпадеться посеред озера? Або якщо в густому тумані вони наштовхнуться просто на військовий човен?

Лідка схопила її за руку, а Ніна другою долонею потягнулася до руки Гелі, відчувши себе трохи краще. Вони додавали одна одній відваги, молячись подумки. Принаймні молилася Ніна. Так, про всяк випадок.

Тиша, плюскіт води, в яку занурювалися дошки замість весел. Ніна почала непокоїтися, чи вони не занадто завертають на південь, бо Кароліна веслувала сильніше, а Еліза — слабше. Одначе дівчинка боялася відізватися. Схоже, вони вже були настільки близько від човнів, що їх могли почути. Вона непокоїлася за Тамару та Яцека. Вода була холодною, а вони — змучені, зморені й голодні. Яцек справлявся непогано, але Тамара, схоже, стрімко втрачала сили. Ніна навіть зі свого місця чула, як хрипить у дівчини в легенях. Раптом вона вчепилася у пліт і повисла на ньому, важко дихаючи. Кароліна та Еліза припинили веслувати, пліт якийсь час погойдувався на хвилях. Усі чекали, поки Тамара віддихається — без єдиного слова, в глибокій тиші світанку, коли світ ще не прокинувся до життя.

Вони рушили далі. Незабаром попереду з’явився корпус човна — так близько, що вони ледь-ледь його не торкнулися. Кароліна й Еліза, як по команді, повернули, Ніна на мить перестала дихати. Малгося тихенько пискнула, але Геля миттєво прикрила їй рота долонею.

Вони пропливли поряд, наче духи. Ніна навіть бачила силует вартового в тумані й червоний вогник цигарки біля його рота.

Тиша, плескіт води. Хвилі майже повністю зникли, й пліт сунув рівно, наче по склу. Ніна потім іноді думала, чи не справжні янголи допомогли їм останньої миті.

З іншого боку, вона вже не дуже довіряла янголам, справжнім чи ні. Її віру було значно підірвано цього літа.