Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ш‑ш-ш…

Ніна уявила собі перелякану красиву жінку, яка роками сидить зачинена у вологому й темному льосі. Вона ніколи не бачила Мауру, але жінка була художницею із печаттю божевілля, а це означало романтичну душу, яка, в свою чергу, пов’язувалася із вродою. В усіх прочитаних Ніною романах ув’язнені божевільні жінки завжди були вродливими.

Ну, принаймні спочатку.

— Ми прийшли допомогти, — Ніна перемогла себе й зробила кілька кроків уперед. — Ти не маєш нас боятися.

Поряд нервово пирхнув Яцек. Дівчинка підійшла ближче до другої ніші. Світло свічки падало тепер на міцні ґрати, відлиті з мотивом виноградного листя. І на худу постать, яка за ними сиділа, постать, що повернула обличчя до Ніни та Яцека так, щоби вони бачили її у профіль. І це був дуже красивий профіль, гідний різця Донателло чи й самого Мікеланджело. Порцелянова шкіра, велике темне око, формою схоже на мигдаль, рівна лінія носу й багрянець вуст.

— Пані Левицька? — твереза частина її свідомості підказувала Ніні, що це не може бути Маура. Можливо, та й була надзвичайно вродливою, але зараз, у будь‑якому випадку, була би пані середнього віку, а істота, яка сиділа в ніші, мала на вигляд не більше двадцяти років.

— Ти не Маура, — ствердила Ніна факт. — Ти — янгол.

Наче мало було інших дивних подій. Малгося, яка говорить крізь сон, зникнення Сташека, а потім Тимека, кольорова шкарпетка, знайдена в траві… Спогади про події, що відбулися протягом кількох останніх днів, миттєво прокрутилися в голові Ніни. Ні, вона не могла сказати, що вона була заскочена. Замкнений у підвалі янгол цілком вписувався.

Крилатий повернувся до них. Другу частину його обличчя було вкрито руїною шрамів, із наповненим гноєм кратером на місці видертого ока. Ніна скрикнула, Яцек машинально відступив. А янгол підвівся і рушив до ґрат. Цього напружені нерви вже не витримали, і двійко молодих людей кинулися навтьоки.

Ніна майже відразу перечепилася і впала. В останню мить вона зуміла прикрити голову рукою, але біль від падіння все одно вибив дух. Дівчинка вже бачила схиленого над нею янгола, що якимось дивом пройшов крізь замкнені ґрати (а чи насправді їх було замкнено?), вже відчувала його долоні, що стискалися на її шиї.

Нічого такого не відбулося.

— Устань і підійди сюди, — сказав крилатий. У його голосі відчувалося нетерпіння. — Не бійся мене. Я не заподію тобі кривди, та, зрештою, з‑за ґрат не маю такого шансу. Я не вмію проходити крізь стіни, хочу лише порозмовляти. Запалити свічку?

— Щ… що?

— Здається, твій приятель зі світлом утік. Я маю свічку, але не знаю, чи ти хочеш, аби я її запалив?

— Запали, прошу, — Ніна нервово сковтнула слину. Краще бачити страшне обличчя, аніж постійно уявляти, як у темряві скалічений янгол відкриває ґрати, а потім підходить усе ближче й ближче, простягнувши перед собою руки.

У темряві заяріло маленьке світло. Дівчинка підвела погляд, намагаючись зосередитися на вродливій половині обличчя янгола.

— Чому тебе тут замкнено? — запитала Ніна.

— Підійди ближче.

Десь високо тихо скрипнули двері й на сходах почулося відлуння кроків.

— Ніно? Ніно, ти там? — це Тамара спускалася у підвал. Ніна відвернулася, не впевнена, чи відповідати подрузі, чи й далі слухати крилатого.

— Підійди сюди, — просичав той нетерпляче. — Хочу сказати тобі дещо важливе, але часу в нас небагато. Ну, давай, адже я тебе не вб’ю.

Його єдине око гіпнотизувало, притягуючи Ніну. Вона обережно зробила крок, а потім другий.

— Ніно, відгукнися! — волала зі сходів Тамара. — Яцек вибіг, говорив про якусь потвору… Ти там?

— Ще ближче.

Ніна майже торкалася чолом ґрат. У неї країлося серце, коли вона дивилася на знищену вроду янгола. Наче бачила втоптану в багнюку квітку або руїни прекрасного колись палацу. Було б краще, якби все його обличчя вкривали шрами: тоді б принаймні ніхто не знав, що крилатий був раніше красивим. Але той, хто його скалічив, залишив один бік незайманим, аби цей контраст між колишньою вродою і теперішньою потворністю вражав ще сильніше. Щоб янгол ніколи не забував, який вигляд він мав. Це було жорстоко, бо Ніна не сумнівалася, що той хтось зробив це навмисне.

— Ніно? — голос Тамари прозвучав уже значно ближче.

Янгол різким рухом простягнув руки крізь ґрати й обхопив зап’ястки Ніни. Дівчинка крикнула і шарпнулася назад, але крилатий тримав міцно. Його долоні стискалися із силою залізних кліщів, наче він хотів поламати їй кістки.

— Світ змінюється, — сказав янгол. — Повернися, коли довідаєшся, що означає білий пил на ботах.

Вона крикнула ще раз, і тоді янгол її відпустив. Ніна, заточившись, побігла до вогника свічки, що жеврів на сходах. Над нею, наче підвішене в темряві, виднілося обличчя Тамари.

— Що сталося? Хто там є?