«Філософія: Навчальний посібник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

8. Гегель Г. В. Ф. Философия истории. - СПб.: Наука, 1993. - 479 с.

9. Гемпель К. Г. Функция общих законов в истории // Вопросы философии. - 1998. - №10. - С. 88-97.

10. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. - М.: Наука, 1977. - 703 с.

11. Зильберман Д. Б. Традиция как коммуникация: трансляция ценностей, письменность // Вопросы философии. - 1996. - №4. - С. 72-105.

12. Зиммель Г. Проблема исторического времени. Проблемы философии истории. К вопросу о философии истории // Зиммель Г. Избранное. Т. 1. Философия культуры. - М.: Юристъ, 1996. - С. 517-537.

13. Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. - К.: Дух і літера, 2005. - 380 с.

14. Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. - К.: Дух і Літера, 2006. - 436 с.

15. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография. - М.: Наука, 1980. - С. 5-320.

16. Мегилл А. Историческая эпистемология. - М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2007. - 480 с.

17. Мудрагей Н. С. Философия истории Дж. Вико // Вопросы философии. - 1996. - №1. - С. 101-109.

18. Ортега-и-Гассет Х. История как система // Вопросы философии. - 1996. - №6. - С. 78-103.

19. Панарин А. С. Смысл истории // Вопросы философии. - 1999. - №9. - С. 3-21.

20. Поппер К. Нищета историцизма // Вопросы философии. - 1992. - №8. - С. 49-79; - №9. - С. 22-48; - №10. - С. 29-58.

21. Рикёр П. Время и рассказ. Т.1. Интрига и исторический рассказ. - М.; СПб. 1998. -313 с.

22. Риккерт Г. Философия истории // Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М.,1998. - С. 130-204.

23. Тойнби А. Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991. - 736 с.

24. Трёльч Э. Историзм и его проблемы. - М.: Юристъ, 1994. - 719 с.

25. Фихте И. Г. Основные черты современной эпохи // Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. Т. 2. - СПб., 1993. - С. 359-617.

26. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. М.: Ермак, 2004.588 с.

27. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

28. Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм // Філософська думка. - 1999. - №1-2. - С. 82-100.

29. Хвостова К. В. История: проблемы познания // Вопросы философии. - 1997. - №4. - С. 61-71.

30. Шпанн Отмар. Философия истории. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - 485 с.

31. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. - М.: Мысль, 1993. - 663 с.; 2. Всемирно-исторические перспективы. - М.: Мысль, 1998. — 606 с.

32. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. - М.: Аспект Пресс, 1999. - 416 с.

33. Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991. - С. 28-286.

5. СВІТИ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Соціальна реальність ніколи не сприймається нами якоюсь окремою і особливою цілісністю, тому й ніякого її окремого чуттєвого образу наша уява створити не може. «Соціальна реальність» як теоретичний конструкт символізує численні суспільні явища, котрі протистоять індивідові у вигляді об’єктивної даності. Сукупність явищ, що складають соціальну реальність, кожен з нас застає готовою і залучається до її створення та подальшої еволюції у процесі соціалізації. Сталі однотипні феномени, з якими людина зустрічається, приходячи в світ людей, самі складають відносно окремі світи. Навчитись мешкати в світах соціальної реальності непросто, ніхто й ніщо не замінить власного досвіду. Але розширити цей досвід за рахунок здобутків інших поколінь та з теоретичних узагальнень провідних мислителів минулого й сучасності - вельми корисно. Ми тут зупинимось лише на деяких «світах» соціальної реальності, що входять у наше життя з дитинства і часом лякають або вражають своєю неосяжністю. З цими світами ми можемо співіснувати, враховуючи їх могутність, та можемо навчитись поводитися не як сусіди чи гості, а почуватись, як удома.

5.1. Влада

Влада є таким соціальним явищем, яке існує від виникнення суспільства, а щодо кожного з нас, то ми зіштовхуємось з ним з часу нашого народження. Немічний несвідомий малюк, з’явившись на світ, попри всі свої природні силкування зайняти звичне положення ембріона, вимушено підкоряється материнській силі, що піклується про нього і тягне його у напрямку еволюції до людства. Чи не тут ми здобуваємо перший досвід владності, яка, модифікуючись, поширюється і ніколи не покидає нас протягом життя?