Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Уночі чоловік прокинувся в холодній темряві від нападу кашлю. Кашляв, доки не заболіло у грудях. Схилився до багаття, подув на вуглини, підкинув гілок, встав і відійшов від місця ночівлі, наскільки давало змогу світло вогнища. Загорнутий у ковдру, став на коліна в сухе листя й попіл, і невдовзі кашель почав заспокоюватися. Він подумав про стариганя, який був десь там. Крізь частокіл дерев озирнувся на їхню ночівлю. Сподівався, що хлопець знову заснув. Тихо хрипів, стоячи навколішки, поклавши руки на коліна. Я скоро помру, сказав він. Підкажи мені, як це зробити.

Наступного дня вони йшли майже до настання темряви. Чоловік не зміг знайти захищеного місця, щоб розкласти багаття. Коли діставав газовий балон із візка, зауважив, що той якийсь легкий. Сів, покрутив вентиль, але той уже був відкручений. Повернув маленьку ручку на пальнику. Нічого. Нахилився і прислухався. Покрутив обидва вентилі одночасно й по черзі. Балон порожній. Присів навпочіпки, зчепивши руки біля чола й заплющивши очі. Невдовзі підвів голову і просто сидів, вдивляючись у холодний стемнілий ліс.

На вечерю з'їли холодні боби, консервовані сосиски та кукурудзяний хліб. Хлопець спитав, як балон міг так швидко спорожніти, але чоловік відповів, що так буває.

Ти казав, що його вистачить на багато тижнів.

Знаю.

А минуло лише кілька днів.

Я помилявся.

Їли мовчки. Невдовзі хлопець спитав: Це я забув закрутити вентиль?

Ти не винен. Я мав перевірити.

Хлопець поставив тарілку на брезент. Відвів погляд.

Ти не винен. Треба закручувати обидва вентилі. А різьбу треба герметизувати тефлоновою стрічкою, інакше газ виходитиме. А я цього не зробив. Я винен. Я тобі не сказав.

Але ж у нас не було тефлонової стрічки?

Ти не винен.

Чвалали далі, худі та бруднющі, як бездомні наркомани. Сховавшись від холоду під ковдрами, видихали густий пар, човгаючи по чорних блискучих наносах. Перетинали широку прибережну рівнину. Одвічні вітри гнали їх уперед у ревнивих хмарах попелу, змушували шукати бодай якогось прихистку. У домах, стодолах чи за насипом біля рівчака на узбіччі з ковдрами, натягнутими на голови. Полудневе небо чорніло, ніби підвал пекла. Пригорнув промерзлого до кісток хлопця до себе. Не втрачай надії, сказав він. У нас усе буде добре.

Поорана ярами, звітріла й безплідна земля. У вимивинах лежали кістки мертвих істот. Купи невизначеного сміття. Фермерські будинки в полях, фарба давно злізла зі стін, вагонка пощерблена, знята з кріплень. Жодних тіней і жодних особливостей. Дорога спускалася крізь джунглі мертвої пуерарії. Мертвий очерет лежав на воді. За полями над однотонними небом і землею висіла похмура мла. Ближче до вечора засніжило, і вони йшли, розтягнувши над собою брезент, а вологий сніг шурхотів по поліетилену.

Кілька тижнів поспіль він мало спав. Якось прокинувся вранці, а хлопця поруч немає. Чоловік сів із револьвером у руці, потім підвівся й роззирнувся, шукаючи сина, але ніде не побачив. Взувся й пішов до краю лісу. На сході займався похмурий світанок. Чуже сонце рушало у свою холодну дорогу. Аж побачив, як полем до нього біжить хлопець. Тату, гукнув він. Там у лісі поїзд.

Поїзд?

Так.

Справжній?

Так. Ходімо.

Ти ж до нього не підходив?

Ні. Лише трошки. Ходімо.

Там нікого немає?

Ні. Наче немає. Я повернувся по тебе.

А локомотив є?

Так. Великий, дизельний.

Вони перетнули поле й на його протилежному боці ввійшли в ліс. Рейки спускалися з насипу і вели в хащі. Теплотяг з електричною передачею і вісім пасажирських вагонів з іржостійкої сталі. Чоловік узяв хлопця за руку. Сядьмо й поспостерігаймо, сказав він.

Сиділи на насипі й чекали. Жодного руху. Він простягнув револьвер хлопцю. Тату, візьми його із собою, сказав хлопець.

Ні. Ми так не домовлялися. Тримай.

Хлопець узяв револьвер і поклав його на коліна, а чоловік зійшов на смугу відчуження й зупинився, роздивляючись поїзд. Перетнув рейки й рушив уздовж вагонів. Дійшовши до останнього, махнув з-за нього хлопцю, підкликаючи, син підвівся й застромив револьвер за пояс.