Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І тобі байдуже, що ти його образиш?

А він образиться?

Ні. Він не тому це зробив.

А чому?

Чоловік глянув на хлопця, а потім на старого. Ти не зрозумієш, сказав він. Не певен, що сам розумію.

Можливо, він вірить у Бога.

Не знаю, у що він вірить.

Переросте.

Не переросте.

Старигань не відповів. Роззирався на день, що настав.

А удачі ти нам теж не побажаєш? запитав чоловік.

Не знаю, що це означає. На що вона схожа? Хто її звідав?

Потім вони розійшлися. Коли чоловік озирнувся, старий уже йшов, вистукуючи перед собою ціпком, повільно маліючи на дорозі, наче якийсь вуличний торговець із давніх казок, темний, зігнутий і худий, як павук, що незабаром зникне назавжди. Хлопець так жодного разу й не озирнувся на стариганя.

Опівдні розстелили брезент на дорозі, сіли та з'їли холодний обід. Чоловік спостерігав за хлопцем. Знову не розмовляєш зі мною? запитав він.

Розмовляю.

Але ти незадоволений?

Усе добре.

Коли їжа закінчиться, матимеш більше часу на роздуми.

Хлопець не відповів. Мовчки їли. Син озирнувся на пройдений відрізок дороги. Невдовзі сказав: Знаю. Але я не згадуватиму цього так, як ти.

Напевно.

Я не сказав, що ти був неправий.

Навіть якщо подумав так.

Та все гаразд.

Ага, сказав чоловік. Ну, на дорозі не дуже багато гарних новин. У такі-то часи.

Не варто з нього глузувати.

Добре.

Він скоро помре.

Знаю.

Вже можна йти далі?

Ага, сказав чоловік. Можна.