Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ну. Так, гадаю, можна подякувати.

Ти подякуєш?

Чому б тобі не спробувати?

Я не знаю як.

Знаєш. Ти знаєш, як сказати «дякую».

Хлопець сидів, утупивши погляд у тарілку. Здавалося, розгубився. Чоловік уже збирався сказати сам, коли почув сина: Шановні люди, дякуємо вам за всю цю їжу й решту. Ми знаємо, що ви зберігали це для себе, і якби ви тут були, ми нічого не їли б, хай які голодні були б, і нам шкода, що ви не змогли цього з'їсти, і ми сподіваємося, що тепер ви в безпеці на небі з Богом.

Хлопець підвів очі. Так добре? запитав він.

Так. Гадаю, так добре.

Він не хотів лишатися в бункері на самоті. Сновигав за чоловіком подвір'ям, поки той носив пластикові каністри з водою до лазнички в задній частині будинку. Вони прихопили також газову плиту та кілька каструль. Чоловік нагрів воду і вилив у ванну, додавши туди ще води з каністр. На це пішло багато часу, але він хотів, щоб вода була справді теплою. Коли ванна була майже повна, хлопець роздягнувся і, тремтячи, ступив у воду та сів. Кощавий, бруднющий, голий. Охопив руками плечі. Кімнату освітлювало лише блакитне зубате кільце конфорки. Що скажеш? запитав чоловік.

Тепло достоту.

Тепло достоту?

Так.

Звідки ти взяв це слово — «достоту»?

Не знаю.

Добре. Тепло достоту.

Він вимив його брудне сплутане волосся, а тіло намилив губкою. Злив бруднющу воду, у якій сидів хлопець, і вилив на нього свіжу й теплу з каструлі, далі обгорнув тремтячого сина спочатку рушником, а потім ковдрою. Розчесав йому волосся й поглянув на результат. Пара навколо хлопця скидалася на дим. Усе гаразд? запитав він.

Ноги змерзли.

Почекай мене.

Поквапся.

Батько викупався, виліз із ванни й налив туди мийного засобу, а потім вантузом втопив у ванні їхні смердючі джинси. Готовий? запитав він хлопця.

Так.

Чоловік зменшував вогонь під конфоркою, аж поки той пирхнув і згас, а потім увімкнув ліхтарик і поклав його на підлогу. Вони сіли на край ванни й взулися, він передав хлопцю каструлю й мило, а сам узяв плиту, пляшечку бензину й револьвер, і обидва, загорнувшись у ковдри, попрямували через двір до бункера.

Сиділи на ліжку в нових светрах і шкарпетках, загорнувшись у нові ковдри, і між ними лежала шахова дошка. Чоловік увімкнув маленький газовий нагрівач, і вони пили кока-колу з пластикових чашок, а згодом він сходив у будинок, викрутив джинси, приніс їх у бункер і повісив сушитися.

Скільки ми тут пробудемо, тату?

Недовго.

А скільки це «недовго»?

Не знаю. День. Чи два.

Бо це небезпечно?

Так.

Думаєш, вони нас знайдуть?