Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Та все гаразд.

Будь ласка, тату. Будь ласка.

Усе гаразд.

Ні, не гаразд.

Він притис кулаки до грудей і аж підскакував від страху. Чоловік кинув лопату та обійняв його.

Ходімо, сказав він. Просто посидимо на ґанку і трохи відпочинемо.

А потім підемо?

Посидимо трохи.

Добре.

Вони сиділи в ковдрах і дивилися на двір. Так тривало доволі довго. Він намагався пояснити хлопцю, що там не поховання, але син просто плакав. Згодом він уже й сам думав, що, можливо, син правий.

Просто посидимо, сказав він. Годі розмов.

Добре.

Вони знову пройшлися по дому. Чоловік знайшов пивну пляшку і клапоть старої фіранки, відірвав шматок тканини й гачком плічків запхав його в горлечко посудини. Це наша нова лампа, сказав він.

Як ми її запалимо?

Я знайшов бензин у сараї. Й оливу. Я тобі покажу.

Добре.

Ходімо, сказав чоловік. Усе буде добре. Обіцяю.

Однак коли він нахилився зазирнути в хлопцеве обличчя під капюшоном із ковдри, то дуже злякався. Зникло щось, чого вже не повернути.

Через двір попрямували до сараю. Чоловік поставив пляшку на лавку, взяв викрутку і в одній із банок з оливою проробив дірку, а потім ще одну, меншу, щоб краще текло. Далі витягнув із пляшки ґніт і наполовину заповнив її старою й повновагою оливою, густою, крижаною і бозна-колишньої дати розливу. Він відкрутив кришку з каністри, згорнув пакет із насінням у формі лійки й перелив бензин до пляшки, а потім заткнув великим пальцем горлечко і струснув її. Далі відлив трохи в глиняну миску, взяв ганчірку і викруткою знову запхав її у пляшку. Витягнув із кишені уламок кременю та плоскогубці й ударив кременем об зубчики інструмента. Спробував кілька разів, а потім долив бензину в миску. Оце може спалахнути, сказав він. Хлопець кивнув. Чоловік сипонув іскор у миску, і бензин із тихим шипінням загорівся. Потягнувся до пляшки, підніс її до вогню і, нахиливши, запалив гніт. Задув полум'я в мисці й передав кіптяву пляшку хлопцю. На, сказав він. Бери.

Що ми робитимемо?

Затули долонею вогонь. Не дай йому згаснути.

Чоловік підвівся й витягнув револьвер з-за пояса. Та ляда подібна до інших, сказав він. Але тільки подібна, не така ж. Я знаю, що тобі страшно. І це нормально. Я думаю, там має щось бути і треба туди зазирнути. Решту ми вже оглянули. Лишилося тільки це. Допоможи мені. Якщо не хочеш тримати лампу, потримай револьвер.

Я потримаю лампу.

Гаразд. Оце й роблять хороші люди. Не кидають справи. Не здаються.

Гаразд.

Повів хлопця надвір, лишаючи за собою чорний дим від лампи. Запхнув револьвер за пояс, підняв лопату і взявся вирубати скобу з фанери. Край штика увігнав під скобу, підважив її, потім став на коліна, схопився за замок і, викрутивши його, кинув на траву. Далі загнав лезо під ляду, просунув у щілину пальці, потім підвівся й підняв ляду. По дошках заторохкотіла земля. Він поглянув на хлопця. У тебе все добре? запитав. Хлопець мовчки кивнув, тримаючи перед собою лампу. Чоловік відкинув ляду на траву. У темряву вели грубі сходинки, збиті з дощок розміром п'ять на двадцять п'ять сантиметрів. Чоловік узяв лампу в хлопця. Почав спускатися, але потім обернувся, потягнувся до дитини й поцілував у чоло.

Стіни бункера складені з бетонних блоків. Забетоновану підлогу виклали плиткою. Біля кожної стіни стояло по залізному ліжку з голими пружинами, на яких лежали в ногах по-армійськи згорнуті матраци. Чоловік повернувся і подивився на хлопця, що присів навпочіпки над ним, кліпаючи від диму, який здіймався від лампи, тож батько спустився на долішні сходинки, сів і простягнув перед собою руку з лампою. О Боже, прошепотів він. О Боже.

Що таке, тату?

Спускайся. О Боже. Спускайся.

Коробка на коробці, повні консервів. Помідори, персики, боби, абрикоси. Консервована шинка. Солонина. Сотні літрів води в сорокап'ятилітрових пластикових каністрах. Паперові рушники й тарілки, туалетний папір. Поліетиленові мішки для сміття, набиті ковдрами. Чоловік схопився руками за голову. О Боже, сказав він. Озирнувся на хлопця. Усе гаразд, сказав він. Спускайся.