Добре.
Можна дещо запитати?
Звичайно.
Якби ти був вороною, піднявся б так високо, щоб побачити сонце?
Так.
Я так і думав. Це було б класно.
Так і є. Готовий?
Так.
Чоловік зупинився. Що сталося із твоєю сопілкою?
Я її викинув.
Викинув?
Так.
Гаразд.
Гаразд.
У довгих сірих сутінках вони переходили річку й зупинилися подивитися з бетонної балюстради на повільну мертву воду під мостом. Крізь саван сажі нижче за течією виднівся обрис спаленого міста, ніби чорна паперова витинанка. Вони знову побачили його, тільки вже в темряві, коли виштовхували важкий візок на довгий пагорб і зупинилися перепочити. Чоловік повернув візок боком, щоб той не скотився. Їхні маски вже посіріли біля рота, а навколо очей сформувалися чорні кола. Вони сіли в попіл на узбіччі та поглянули на схід. Обрис міста все темнішав разом із наближенням ночі. Ніде немає жодного вогника.
Тату, як думаєш, там хтось є?
Не знаю.
Коли ми вже зупинимося?
Можемо зараз.
На пагорбі?
Можна скотити візок до отих скель і прикидати його гіллям.
А це гарне місце для спочинку?
Ну, людям не подобається зупинятися на пагорбах. А нам не подобається, коли люди біля нас зупиняються.
Тож для нас це гарне місце.
Думаю, так.
Бо ми розумні.
Ну, аби не стати зарозумілими.
Добре.
Готовий?
Так.