Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На підлозі горища лежали тюки пресованого сіна, чоловік присів навпочіпки, вибрав звідти жменю зерен і пожував їх. Шорсткі, сухі, запилені. Але ж мало в них бути бодай щось поживне. Підвівся і покотив два тюки, щоб скинути їх униз. Два глухі удари і хмара куряви. Повернувся до причілка й роздивився ту частину будинку, яку було видно з-за рогу стодоли. Потім зліз драбиною.

Скидалося на те, що по траві між домом і стодолою ніхто не ходив. Він дійшов до веранди. Москітна сітка згнила і відпала. Дитячий велосипед. Він пройшов верандою та став у прочинених дверях у кухню. Дешева фанера закрутилася від вологи, а десь узагалі відпала. Червоний пластмасовий стіл. Перетнув кімнату й відкрив холодильник. На одній із полиць сиділо щось сіре й хутряне. Грюкнув дверцятами. Усюди сміття. Взяв у кутку мітлу і поштрикав нею де-не-де. Потім виліз на стільницю і промацав пил на шафках. Мишоловка. Якийсь пакетик. Здув пил. Порошок для приготування виноградного напою. Поклав його у кишеню куртки.

Обійшов усі кімнати одна за одною. Нічого не знайшов. У приліжковій шафці була ложка. Теж поклав до кишені. Думав, що в комірці може бути одяг чи постеля, але марно. Вийшов з дому і пішов до гаража. Порився в інструментах. Граблі. Лопата. На полиці — банки з цвяхами та болтами. Канцелярський ніж. Підніс його до світла, глянув на іржаве лезо і поклав назад. Потім знову взяв. У банці з-під кави знайшов викрутку й розкрутив ручку. Усередині було чотири нових леза. Вийняв старе лезо, поклав на полицю, вставив нове, скрутив ручку, втягнув лезо і поклав ніж до кишені. Разом з ним і викрутку.

Повернувся до стодоли. Із собою взяв шматок тканини, куди збирався скласти зерно з тюків, але коли підійшов до споруди, спинився і прислухався до шуму вітру. Десь високо на даху рипіла бляха. У хліві досі пахло коровами, і він задумався про них, та зрештою усвідомив, що всі корови вимерли. Правда ж? Чи може десь тут бути корова, яку годували і за якою доглядали. І чим же годували? І для чого врятували? За прочиненими дверми сухо шелестіла на вітрі мертва трава. Він вийшов зі стодоли та став, озираючи поля і сосняк, у якому спав хлопець. Пройшовся садом і знову зупинився. На щось наступив. Позадкував, став на коліна і розсунув траву руками. Яблуко. Підняв його й підніс до світла. Тверде, брунатне і зморщене. Витер його ганчіркою і відкусив. Сухе і майже без смаку. Але яблуко. З'їв його повністю, з насінням. Потримав хвостик між великим і вказівним пальцями й викинув. Потім рушив, м'яко ступаючи по траві. Ноги були досі загорнуті в шматки піджака і клаптики брезенту, тож він сів, розв'язав усе це, запхав у кишеню і пішов уже босоніж. Дійшовши до кінця саду, мав уже чотири яблука. Поклав їх до кишені й пішов назад. Обійшов усе, ряд за рядом, витоптавши у траві заплутаний візерунок. Знайшов яблук більше, ніж міг донести. Він обмацував прогалини біля стовбурів, заповнив кишені вщерть, а потім накидав яблук у капюшон куртки та на руку, притиснуту до грудей. Висипав їх купою біля корівника, сів поруч і знову обгорнув обмотками задубілі ступні.

У комірці біля кухні помітив старий плетений кошик, повний слоїків. Витягнув кошик, виставив банки, тоді перевернув і вибив з нього бруд. А потім завмер. Що він бачив до цього? Ринву. Дерев'яні ґратки. Темна змійка мертвих лоз збігає донизу, ніби графік якогось підприємства. Він підвівся і через кухню вийшов у двір. Зупинився, роздивляючись дім. У вікнах відбивався сірий, невиразний день. Ринва спускалася кутом веранди. Він досі стискав у руках кошик, тож поставив його і знову піднявся сходами. Ринва, прокладена вздовж кутового стовпа, зникала в бетонному баку. Він прибрав з кришки сміття і згнилі шматки сітки. Повернувся на кухню по мітлу, підмів, поставив мітлу в кутку і підняв кришку бака. Усередині стояв піддон, наповнений вологим сірим багном з даху, перегноєм із мертвого листя та гілочок. Він витягнув піддон і поставив його на долівку. Під ним була біла галька. Відгорнув її рукою. Нижче — вугілля шматками, повністю випалені патички і гілки, від яких лишилися тільки вуглецеві образи дерев. Поставив піддон на місце. У підлозі помітив зелене латунне кільце. Потягнувся за мітлою і змів попіл. На дошках зауважив лінії розпилу. Начисто вимів дошки, став на коліна, зачепив пальцями кільце, підняв і відкинув люк. Унизу в темряві побачив водозбірник. Солодкавий запах води. Він ліг долічерева і потягнувся вниз. Зрештою таки зміг дотягнутися до води. Посунувся вперед, спробував знову і врешті зачерпнув пригорщу води, понюхав її, спробував, а потім випив. Довго так лежав і пив, зачерпуючи воду пригорщами. Не міг згадати, чи куштував колись щось смачніше.

Він знову сходив до комірки й повернувся з двома слоїками та блакитним емальованим ковшем. Витер його й зачерпнув води, сполоснув банки. Потім, дотягнувшись, занурив у воду скляну посудину і тримав її, доки та не заповнилася. А тоді витягнув слоїк — весь у краплях. Яка ж прозора вода. Підніс його до світла. Крихта осаду звивалася в банці, ніби на повільній гідравлічній осі. Нахилив банку і почав повільно пити, випив майже повністю. Живіт роздуло. Міг би ще випити, але не став цього робити. Сполоснув іншу банку залишками води, а потім наповнив обидві посудини й опустив дерев'яну ляду над водозбірником, підвівся і з двома банками та повними кишенями яблук рушив через поле до сосняку.

Його не було довше, ніж він передбачав, тож ішов якомога швидше, і вода гойдалася й булькала у його шлунку, звиклому до малих порцій. Він зупинився перепочити й потім рушив далі до лісу. Здавалося, хлопець за весь цей час і не поворухнувся. Чоловік укляк перед ним, обережно поставив банки на соснову порохню, витягнув з-під ковдр револьвер, застромив його за пояс, а потім сів, спостерігаючи за дитиною.

Увесь час до вечора вони просиділи в ковдрах, їли яблука і пили воду з банок. Чоловік дістав з кишені пакетик порошку, відкрив, висипав у скляну посудину, перемішав і дав хлопцю. Це ти добре зробив, тату, сказав той. Поки чоловік спав, хлопець пильнував, а ввечері вони взулися і сходили на ферму зібрати решту яблук. Наповнили три банки водою і щільно закрутили їх кришками, знайденими на полиці в комірці. Потім чоловік загорнув усе в ковдру, запакував її в наплічник, а зверху припасував інші ковдри. Закинув наплічник на плечі. Вони стояли у дверях, спостерігаючи за тим, як на заході гасне світло. Потім спустилися алеєю до дороги.

Хлопець чіплявся за його куртку, а він тримався узбіччя і силкувався намацати в темряві дорожнє покриття. Удалині чувся грім, і невдовзі попереду вони побачили приглушений спалах. Дістав з наплічника шмат поліетилену, але його заледве стало на двох. Незабаром задощило. Хитаючись, ішли пліч-о-пліч. Сховатися було ніде. Капюшони курток вимокли й обважніли від дощу. Чоловік зупинився на дорозі та спробував поправити брезент. Хлопця били дрижаки.

Холодно?

Так.

Якщо зупинимося, зовсім змерзнеш.

Я вже зовсім змерз.

Що робитимемо?

Можемо зупинитися?

Так. Гаразд. Можемо.

Це була найдовша ніч із тих, які запам'яталися чоловіку із низки подібних ночей. Вони влаштувалися поблизу дороги на вологій землі під ковдрами, дощ торохкотів по брезенту, чоловік пригортав до себе хлопця, і невдовзі той припинив тремтіти і заснув. Грім відкотився на північ і затихнув, але дощ не вщухав. Чоловік засинав і прокидався, дощ поступово слабшав, аж поки не вщух. Цікаво, чи вже за північ? Він закашлявся гірше, ніж зазвичай, і збудив дитину. До світанку ще далеко. Час від часу чоловік підводився і позирав на схід, і за деякий час зайнявся день.

Він почергово обгорнув їхні куртки довкола стовбура деревця і викрутив воду. Змусив хлопця роздягнутися, загорнув його в ковдру і, поки той стояв і тремтів, викрутив його одяг. Земля, на якій вони спали, була сухою, і вони сіли на неї, накрившись ковдрами. Їли яблука і пили воду. Потім знову попрямували по дорозі. Згорблені, в капюшонах, вони тремтіли у своєму лахмітті, наче ченці-жебраки, що шукають собі пожитку.

До вечора нарешті просохли. Вивчали фрагменти мапи, але чоловік дуже приблизно уявляв, де вони зараз. У сутінках він стояв на підйомі дороги, силкуючись зорієнтуватися. Залишили гірську дорогу і путівцем дійшли до мосту над сухим струмком. Сповзли до берега і притулились один до одного.

Розкладемо багаття? запитав хлопець.

У нас немає запальнички.

Хлопець відвернувся.

Вибач. Я її впустив. Не хотів тобі казати.

Усе добре.

Я знайду якийсь кремінь. Уже шукаю. І в нас досі є пляшечка бензину.

Добре.

Дуже змерз?

Усе гаразд.

Хлопець поклав голову чоловікові на коліна. Невдовзі запитав:

Вони ж збираються вбити тих людей?