Так.
Навіщо їм це робити?
Не знаю.
Вони збираються їх з'їсти?
Не знаю.
Вони ж збираються їх з'їсти?
Так.
А ми їм не могли допомогти, бо тоді вони й нас з'їли б.
Так.
Саме тому ми й не могли їм допомогти.
Так.
Гаразд.
Проминали міста, які застерігали людей написами, нашкрябаними на білбордах. Їх замазали тонким шаром фарби, щоб можна було знову щось написати, і крізь фарбу проступав блідий палімпсест реклами товарів, яких більше не існувало. Чоловік і дитина сиділи на узбіччі та доїдали яблука.
Що таке? запитав чоловік.
Нічого.
Ми знайдемо якусь їжу. Завжди ж знаходили.
Хлопець не відповів. Чоловік пильно на нього дивився.
Що не так?
Усе гаразд.
Розкажи мені.
Хлопець роздивлявся дорогу.
Я хочу, щоб ти мені сказав. Усе гаразд.
Він заперечно похитав головою.
Подивися на мене, сказав чоловік.
Хлопець повернувся й подивився. Видавалося, що він ось-ось заплаче.
Просто скажи.
Ми ж нікого не з'їмо?
Ні. Звісно, ні.
Навіть якщо ми вмиратимемо з голоду?
Ми вже вмираємо з голоду.