Юдейська війна: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сьогодні був важкий день, чорний день, вся обслуга в домі міністра Таласа вже відчула це. Секретар знав, що було причиною цього поганого настрою. Він найшов на міністра тоді, коли секретар поклав перед ним лист із міністерства прохань і скарг, маленький, формальний запит. Панове з цього міністерства, насамперед товстий, хитрий Юній Тракс, охоче обійшли б міністра Таласа, вони не любили його; але за цього цезаря східний відділ став центром усієї державної політики, і вони знали, якого дикого смороду наробить Філіп Талас, коли він не почує про якусь справу, що хоч здалеку стосується його відомства. Отже панове не вирішували остаточно справу, порушену кабінетом імператриці, доки не дізнаються і про його, Таласа, думку в цій справі.

Сама по собі це не є велика справа. Йдеться про пару старих юдеїв, кілька років тому засуджених до примусової праці в зв’язку із заколотом у Цезарії. Дружина цезаря має, далебі, одну зі своїх примх, — котру вже? — вона хоче помилувати злочинців, її величність мав підозрілу слабість до юдейської наволочі. «Повія, проклята! — думав міністр і дав масажистові обуреного стусана ліктем. — Можливо, вона й сама походить від якогось блуду з юдеєм, дарма що носить старе благородне ім’я. Ці бундючні римські аристократи заражені вже з предковічного часу всіма пороками і зіпсовані до кісток».

Усе ж проти примхи цезаревої дружини багато не скажеш. Тільки дуже загальні міркування: що становище на Сході вимагає виняткової енергії навіть у дрібних на перший погляд речах, й інші подібні.

Малий хижоносий пан гнівався. Він відіслав масажиста, цей ідіот не міг йому допомогти. Він ліг на бік, підняв шпичасті коліна до грудей і гостро роздумував, з лихим настроєм.

Завжди ці юдеї, всюди вони стають упоперек.

Східна політика від часу успіхів маршала Корбулона на парфянському кордоні стала відрадно активною. Цезаря палить честолюбне бажання стати новим Александром, поширити межі впливу імперії аж до Індії. Великі, таємничі походи на Сході, про які вже століття мріяв Рим і які були ще для попереднього покоління безглуздими фантазіями, вступили в стадію серйозного обміркування. Авторитетні військові розробили плани, міністерство фінансів після пильної перевірки заявило, що можна забезпечити їх коштами.

Тільки один вразливий пункт мав сміливий проект цього нового походу Александра: якраз провінцію Юдею. Вона лежала посередині району зосередження війська, не можна було починати велике діло, не зробивши це непевне місце надійним і міцним. Інші пани з цезаревого кабінету усміхалися, коли міністр Талас заводив про це мову, вони вважали його ненависть до юдеїв за нав’язливу ідею. Але він, Філіп Талас, знав юдеїв із свого азійського минулого. Він знав, із ними не можна жити в мирі, вони фанатичний, забобонний, божевільно гордий народ, і вони не заспокояться, доки не будуть остаточно приборкані, доки їхня зухвала столиця не буде зрівняна зі землею. Губернатори провінції знову й знову попадалися на гачок їхніх миролюбних обіцянок, але знову й знову виявлялося, що ці запевнення були брехливі. Ніколи маленька провінція не зможе скоритися пануванню імперії, як скорилося багато інших, більших і дужчих, країн. Їхній Бог не уживається з іншими богами. Власне, війна в Юдеї триває від смерті останнього царя, що мав свою резиденцію в Єрусалимі, і Юдея залишиться неспокійною, там буде війна, похід Александра буде неможливий, доки не зруйновано Єрусалим.

Міністр Талас знав, що ці міркування правдиві. Але він знав також: не тільки вони є причиною того, що горить йому в шлунку і коле в діафрагмі, як тільки він чув про юдеїв. Він згадує своє минуле: як він, додатком до коштовного канделябра, потрапив у власність культурного грецького пана; як він із надзвичайною впертістю вибивався вгору за допомогою своєї пам’яті і здібності до мов, за що той пан послав його вчитися; як він зіткнувся зі запеклою конкуренцією тих, хто хотіли потрапити на цезарську службу; як потім, коли начальник відділу особистого складу при цезареві Каї екзаменував його, юдейський товмач Теодор Закхей глузував із його арамейської мови, і він був на волосинку від того, щоб цезарева канцелярія відмовилася його прийняти. При тому зроблена була манюсінька помилка, можна сперечатися, чи це взагалі помилка. Але смердючий юдей не сперечався, він тільки поправляв. «Набліон», — сказав він, а юдей поправив: «набла», або може «небель», але безумовно тільки не «набліон», — і при тому так відворотно, принизливо усміхався. І що тоді, якби після стількох років поту й витрат не вдалося вступити на службу в Римі, що тоді зробив би йому його пан? Він би звелів засікти його до смерті. Міністр, коли згадує про те, як усміхався юдей, холоне від страху та люті.

Але справді, це було не тільки особисте злопам’ятство, це був добрий політичний інстинкт, що робив його непримиримим до юдеїв. Світ був римський, світ був задоволений об’єднаною греко-римською системою. Тільки юдеї опиралися, не хотіли визнавати блага цієї могутньої організації, що об’єднує народи. Великий торговельний шлях на Індію, що має нести грецьку культуру на найдальший схід, безперечно не може бути відкритий доти, доки зарозумілий упертий народ не буде остаточно розтоптаний.

На жаль, при дворі зовсім не зважають на небезпеку Юдеї. Через цезарський палац віє заклято приязний для юдеїв вітер. Його товстий колега Юній Тракс доброзичливий до них. І в фінансовій управі сидять вони. Тільки за останні три роки двадцять двох із них заведено до списку шляхти. Вони протискаються на сцену, в літературу. Хіба не чується майже фізично, як вони розкладають імперію своїми безглуздими, забобонними книгами? Цей Клавдій Реґін викидає їх на ринок вантажами цілих кораблів.

Старий міністр, згадавши ім’я Реґіна, підтягує ноги ще вище. Він із пошаною ставився до спритності цього чоловіка, хоч який відворотний він йому був. І потім, цей Реґін має в своїй шкатулці перлину, величезну, бездоганну, ніжно-рожеву. Він би охоче купив цю перлину. Він гадає, що якби носив цю перлину на своєму пальці, тоді його шкіра не так би сохла. Можливо, перлина добре вплинула б і на порубцьовані місця на плечах; але смердючий юдей багатий, гроші його не ваблять, він не віддасть перлини.

Міністр Талас міркував так і так. Заколот у Цезарії. Реґін і його обручка. Чи треба мобілізувати сенат? Можуть послатися на парфянську війну. І говориться все-таки «набліон».

Раптом він перекидається на спину, простягається прямо, втуплюється своїми почервонілими, сухими очима в стелю. Болі в шлунку зникають, і почуття холоду теж. Він має ідею, надзвичайну ідею. Ні, він не клопочеться дрібницею. Чого він власне досягне, коли троє собак здохне в цегельні Тибура? Панове юдеї можуть дістати своїх улюбленців. Можуть замаринувати їх у часнику або покласти в свою скриню для суботніх страв. Він знав щось краще. Він подасть юдеям рахунок за звільнення цих трьох, солоніший, ніж може скалькулювати який-небудь пан із міністерства фінансів. Едикт, едикт про Цезарію. Він зв’яже справу Цезарії з помилуванням трьох. Він завтра знову підкладе цезареві едикт про Цезарію. Уже сім місяців жде він підпису, при цій нагоді він його дістане. Не можна робити юдеям поступки в усьому. Не можна віддати їм і трьох їхніх злочинців, і місто Цезарію. Або те, або те. Й як дружина цезаря цього хоче, треба звільнити їм трьох їхніх мучеників. Але від своїх вимог щодо Цезарії вони мусять остаточно відмовитися.

Він велить покликати секретаря, подати свою доповідну записку про Цезарію. Наскільки він згадує, вона коротка та переконлива. Так любить цезар; бо він не хоче довго мордуватися з політикою, його цікавлять інші речі. Зрештою, він, цезар, схоплює все швидко, він має бистрий, гострий розум. Якби тільки вдалося домогтися, щоб він один раз добре прочитав доповідну записку, тоді був би і його підпис під едиктом. І цю справу з трьома примусовими робітниками не можна закінчувати, не вирішивши остаточно всі питання про Цезарію. Так, цього разу цезар мусить наважитися. Це була благословенна думка Поппеї — вимагати звільнення тих трьох.

Прийшов секретар, приніс доповідну записку. Талас перебіг її. Так, він ясно й переконливо виклав суть справи.

Непоневолена людність Цезарії складається з сорока процентів юдеїв і шістдесяти процентів греків і римлян. Але в міському магістраті юдеї мають більшість. Вони багаті, а виборчий статут надає виборче право за економічним принципом. Виборче право, що базується на таких принципах, залишилося загалом у провінціях Сирії й Юдеї. Чому взагалі ті, які платять більшу частину міських податків, позбавлені змоги вирішувати, на що витрачати ці кошти? Але в Цезарії це виборче право створює для більшості населення надзвичайно скрутні умови. Бо юдеї використовують свою владу в магістраті нечувано свавільно. Вони витрачають громадські кошти не на потреби міської людності, а посилають надмірно великі суми до Єрусалима на храм і на релігійні цілі. Нема нічого дивного, що під час виборів завжди доходить до кривавих сутичок. З гірким почуттям згадують греки й римляни Цезарії про те, що вони, коли за Ірода засновувалося це місто, були першими його жителями, що вони будували порт, із прибутків від якого живе місто. Нарешті, римський губернатор провінції теж має свою резиденцію в Цезарії, і насильства над греками та римлянами, які чинять юдеї, в офіційній столиці провінції подвійно нестерпні. На вразливість юдеїв досить зважили, надавши їм абсолютну автономію в Єрусалимі. Неприпустима річ, що цьому завжди незадоволеному народові робляться дальші поступки. Історія Цезарії, походження й релігія більшої частини людності, її основа й сила не юдейські. На Цезарії базується спокій і безпека цілої провінції, а тим часом у ній самій все це не можна забезпечити, доки найлояльніша, найвірніша Римові частина її населення не матиме заслуженого нею виборчого права.

Міністр Філіп Талас у своїй розумній і лукавій доповіді аж ніяк не замовчував і аргументи юдеїв. Він вказував на те, що при зміні виборчого статуту греко-римська людність дістане право розпоряджатися й усіма тими податками міста, які сплачують юдеї, що практично означає далекосяжну експропріацію юдейських капіталістів. Але дуже вправно він доводив, що це далеко менше зло, коли рівняти в тою жахливою несправедливістю, що офіційна столиця такої важливої для всієї східної політики провінції, як Юдея, залежить від волі невеликої кількості багатих юдеїв.

Він прочитав ще раз. Пильно перевіряв манускрипт: його аргументи були переконливими. Він був налаштований рішуче, усміхався. Так, нехай звільняють тих трьох примусових робітників, він поступиться малим, щоб відібрати за те у юдеїв велике — прекрасне портове місто Цезарію.

Він покликав слуг, лаявся. Звелів повиносити жаровні, подушки, ковдри. Що думають собі ці дурні — задушити його спекою? Він бігає своїми сухими ногами сюди й туди, його кістляві руки ожили. Він настійливо зажадає на наступний ранок аудієнції у цезаря. Він бачив тепер свій шлях, це не могло не вдатися.

Тим що він не поспішав, він міг холодно втішатися помстою. Минуло кілька десятиліть від часу, коли юдейський товмач Теодор Закхей усміхався. Набліон, отже, набліон і назавжди: набліон. Він може чекати. Коли едикт, що позбавляє юдеїв у Цезарії захопленої ними влади, буде підписаний тепер, то аж ніяк немає потреби зразу ж його оголошувати. Він може спокійно лежати місяці чи й рік, поки все стане ясним щодо початку походу Александра.

У такій формі він запропонує завтра цезареві врегулювати справу Цезарії. Він певен, що доможеться свого. Він усміхається. Він диктує ще перед вечерею відповідь на запит міністерства прохань і скарг щодо листа кабінету цезаревої дружини про помилування трьох юдеїв, примусових робітників на цегельні Тибура. Товстий Юній Тракс здивується, побачивши, що міністр Талас нічого, аж нічогісінько не має проти звільнення трьох.

Деметрієві Лібану Йосиф подобався дедалі більше. Актор вже не був зовсім молодий, його життя і його мистецтво забирали багато сили, і завзятість цього юнака з Єрусалима наче знову його запалювала. І хіба Йосиф не був причиною, що він нарешті виявив свою велику та небезпечну ідею — зіграти юдея Апеллу? Він дедалі частіше закликав Йосифа до себе в дім. Йосиф позбувся своїх провінційних манер, своїм ясним розумом втямив бистру, поворотку життєву мудрість столиці, став товариською людиною. Від багатьох літераторів, із якими він познайомився через актора, він перейняв їхню техніку, навіть професійний жаргон. Він провадив політичні та філософські розмови зі значними людьми, мав любовні зв’язки з жінками, які йому подобалися: і з дівчатами-невільницями, і з дамами-аристократками.

Отже, Йосиф жив приємно і в пошані. Проте огортало його часто, коли він був сам, прикре почуття. Він знав, звісно, що звільнення трьох невинних можна домогтися не за один день. Але минали тижні, місяці, він ждав і ждав, як доводилося ждати і в Юдеї. Це гризло його, він мусив пересилювати себе, щоб не вийти з певної ролі людини, що має великі сподівання.

Клавдій Реґін запропонував йому прислати меморандум, виклад якого справив на дружину цезаря таке велике враження. Йосиф послав манускрипт, ждав напружено, що скаже про нього великий видавець. Але той мовчав. Йосиф ждав чотири довгі тижні — Реґін мовчав. Чи дав він прочитати манускрипт Юстові? Йосифові ставало неприємно, коли він згадував про холодного, різкого колегу.

Нарешті Реґін запросив його на обід. Єдиним гостем, крім Йосифа, був Юст із Тиверії. Йосиф напружився, відчуваючи суперечку. Йому не довелося довго чекати. Уже після закуски господар сказав, що він прочитав меморандум Йосифа. Форма дуже талановита, але зміст, аргументи далеко слабші. Юст теж, на завдання царя Агріппи, мав подати свої думки в справі трьох засуджених. Буде дуже люб’язно, коли він висловиться з цього приводу. Йосифові затремтіли коліна. Думка цілого Риму здалася йому враз менш важливою, ніж думка його колеги Юста з Тиверії.

Юст не змусив себе довго просити. Справу трьох можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією справою Цезарії. Справу Цезарії можна розглядати не інакше, як у зв’язку з усією східною політикою Риму. З того часу, як на сході командує маршал Корбулон, Рим по формі іноді робив поступки, а по суті — ніколи. При всій повазі до формального таланту Йосифа, він не вірить, щоб вирішальне значення в цезаревій канцелярії мала його доповідна записка, а далеко більше важитимуть доповіді й обрахунки фінансової управи та генерального штабу. Він, Юст, у своїй доповідній записці, яку він на завдання свого цезаря Агріппи передав до східного відділу канцелярії, висвітлює насамперед юридичний бік справи Цезарії. Вказав також на приклад міста Александрії, де Рим не допускав махінацій ворогів-юдеїв. Але він боїться, що міністр Талас, і без того антисеміт, та, певно, й підмазаний цезарійськими греками, незважаючи на всі юридичні аргументи, підтримуватиме махінації неюдейської людності. І з точки зору загальної східної політики Риму він матиме, на жаль, добрі підстави.

Юст високо сидів на своїй канапі; він говорив повчальним тоном гостро, логічно, переконливо. Йосиф слухав лежачи, схрестивши руки на потилиці. Раптом він випростався, перехилився через стіл до Юста, сказав вороже:

— Це неправда, що в справі мучеників Тибура йдеться про політику. Йдеться про справедливість, про людяність. Тільки заради справедливості я тут. Справедливість! Це я кричу людям в лице від того часу, як я в Італії. Своїм бажанням справедливості я переконав дружину цезаря.

Реґін повертав м’ясисту голову від одного до другого. Дивився в блідо-смагляве, худе обличчя Йосифа, в жовто-смагляве, худе обличчя Юста.

— Ви знаєте, панове, — сказав він, і його високий, масний голос звучав схвильовано, — що ви подібні один до одного?