Орина Пантелеймонівна. Чи не в домі купецької жінки Тулубової, що напроти, зволите жити?
Анучкін. Ні, я поки що живу ще на Пісках, але, однак, маю намір згодом переїхати сюди, у цю частину міста.
Орина Пантелеймонівна. А прошу ласкаво сідати. (Звертається до Кочкарьова.) А дозвольте дізнатись…
Кочкарьов. Та невже ви мене не впізнаєте? (Звертаючись до Агафії Тихонівни.) І ви теж, пані?
Агафія Тихонівна. Скільки мені здається, зовсім не бачила вас.
Кочкарьов. Однак ви пригадайте. Ви мене, напевно, десь бачили.
Агафія Тихонівна. Їй-право, не знаю. Хіба чи не в Бірюшкіних?
Кочкарьов. Саме у Бірюшкіних.
Агафія Тихонівна. Ах, та ви ж не знаєте, адже з нею пригода трапилась.
Кочкарьов. Як же, вийшла заміж.
Агафія Тихонівна. Ні, це ще добре б, а то ногу переламала.
Орина Пантелеймонівна. І дуже переламала. Поверталася пізненько додому на дрожці, а кучер був п’яний і вивалив з дрожки.
Кочкарьов. Тож-то я пригадую, що щось таке було: чи то заміж вийшла, чи переламала ногу.
Орина Пантелеймонівна. А як на прізвище?
Кочкарьов. Як же, Ілля Хомич Кочкарьов, адже ми родичі. Дружина моя безнастанно говорить про те… Дозвольте, дозвольте (бере за руку Подкольосіна і підводить його): приятель мій, Подкольосін Іван Кузьмич, надвірний радник, служить експедитором, сам усі справи робить, справляє якнайкраще свою службу.
Орина Пантелеймонівна. А як на прізвище?
Кочкарьов. Подкольосін Іван Кузьмич, Подкольосін. Директора тільки так, для чину, настановлено, а всі справи він робить, Іван Кузьмич Подкольосін.
Орина Пантелеймонівна. Так ото. Прошу ласкаво сідати.
Ява XIX
Ті ж і Стариков.
Стариков (кланяючись жваво й швидко, по-купецькому, і легенько беручись у боки). Здрастуйте, Орино Пантелеймонівно. Хлопці на Гостиному дворі говорили, що продаєте вовну, матінко!
Агафія Тихонівна (одвертаючись з презирством, тихо, але так, що він почув). Тут не купецька крамниця.
Стариков. Он як! чи невчасно прийшли? чи й без нас діло скінчили?
Орина Пантелеймонівна. Прошу, прошу, Олексію Дмитровичу, хоч вовни і не продаємо, а що прийшли — раді. Прошу ласкаво сідати.
Всі посідали. Мовчання.
Яїчниця. Дивна погода нині: зранку зовсім було схоже на дощик, а тепер ніби й минуло.
Агафія Тихонівна. Авжеж, ця погода ні на що не схожа: іноді ясно, а іншим разом зовсім дощ. Дуже велика неприємність.
Жевакін. От у Сицилії, матінко, ми були з ескадрою навесні: це десь близько, як порівняти, нашого лютого; вийдеш, було, з дому: день сонячний, а потім отак дощик, і дивишся, справді немовби дощик.
Яїчниця. Найнеприємніше, коли в таку погоду сидиш сам. Жонатій людині зовсім інша річ: не сумно; а коли на самоті — так це просто…
Жевакін. О, смерть, справжня смерть…