Дуняшка з’являється.
Швидше чисту салфетку. (Стягує салфетку і метушиться по кімнаті.)
Агафія Тихонівна. Ох, тітонько, що мені робити? Я тільки що не в самій сорочці.
Орина Пантелеймонівна. Ох, матінко моя, біжи швидше одягатись! (Бігає по кімнаті.)
Дуняшка приносить салфетку; в дверях дзвонять.
Біжи скажи: «зараз!»
Дуняшка здалеку кричить: «Зараз!»
Агафія Тихонівна. Тітонько, таж плаття не випрасуване.
Орина Пантелеймонівна. Ох, Господи милостивий, не погуби! надінь інше.
Фекла (вбігає). Чого ж ви не йдете? Агафіє Тихонівно, швидше, матінко моя!
Чути дзвоник.
Ох, адже він усе дожидається.
Орина Пантелеймонівна. Дуняшко, проведи його і проси почекати.
Дуняшка біжить у сіни і відчиняє двері. Чути голоси: «Дома?» — «Дома, пожалуйте до кімнати». Усі з цікавістю намагаються подивитися в замкову щілину.
Агафія Тихонівна (скрикує). Ох, який товстий! Фекла. Іде, йде!
Усі стрімголов біжать.
Ява XIV
Іван Павлович Яїчниця і дівчина.
Дуняшка. Почекайте тут. (Виходить.)
Яїчниця. Та почекати почекаємо, коли б тільки не затриматись. Вийшов тільки на хвилинку з департаменту. Раптом заманеться генералові: «А де екзекутор?» — «Наречену пішов дивитися». Щоб не дав він мені такої нареченої… однак ще раз розглянути розпис. (Читає.) «Кам’яний двоповерховий будинок…» (Підводить очі вгору і розглядає кімнату.) Є! (Читає далі.) «Флігелів два: флігель на кам’яному фундаменті, флігель дерев’яний…» Ну, дерев’яний поганенький. «Дрожка, сани парні з різьбою під великий килим і під малий…» Може, такі, що тільки на дрова. Стара, однак, запевняє, що перший сорт; гаразд, хай перший сорт. «Дві дюжини срібних ложок…» Звісно, для дому потрібні срібні ложки. «Дві лисячих шуби…» Гм… «Чотири великі пуховики і два малі». (Значуще стискає губи.) «Шість пар шовкових і шість ситцьових суконь, два нічні капоти, два…» Ну, це пуста річ! «Білизна, серветки…» Це хай буде, як їй схочеться. Проте слід усе це на ділі перевірити. Тепер-от обіцяють і будинки, і екіпажі, а як одружишся — тільки й знайдеш, що пуховики та перини.
Чути дзвінок. Дуняшка біжить хапаючись через кімнату відчиняти двері.
Чути голоси: «Дома?» — «Дома».
Ява XV
Іван Павлович і Анучкін.
Дуняшка. Почекайте тут. Вони вийдуть. (Виходить.)
Анучкін вітається з Яїчницею.
Яїчниця. Моє шанування!
Анучкін. Чи не з батеньком чарівної хазяйки маю честь розмовляти?
Яїчниця. Ні, ні, зовсім не з батеньком. Я навіть іще не маю дітей.
Анучкін. Ах, пробачте, пробачте!