Фекла. От і ні, Орино Пантелеймонівно, гріх вам наклепи на мене, безневинну, зводити.
Агафія Тихонівна. Ах, це Фекла Іванівна! Ну що, говори, розказуй! Є?
Фекла. Є, є, дай тільки дихнути — так заклопоталася! З твого доручення всі доми обійшла, по канцеляріях, по міністеріях тягалася, в калавурці тинялася. Чи знаєш ти, люба моя, мене ж трохи не побили, їй-богу! Стара ота, що женила Аферових, так була за мене взялася: «Ти сяка-така, тільки хліб одбиваєш, знай свій квартал», — каже. — «Та що ж, — я просто так і одрізала, — я для своєї баришні, не прогнівайся, все готова зробити». Зате вже яких женихів тобі припасла! Та стояв світ і ще стоятиме, а таких ще не було. Декотрі з них сьогодні й прибудуть. Я забігла навмисне тебе попередити.
Агафія Тихонівна. Як це сьогодні? Серденько, Фекло Іванівно, я боюсь!
Фекла. Та не лякайся, люба моя! діло житейське. Прийдуть, подивляться, більше нічого. І ти на них подивишся: не сподобаються, — ну, й поїдуть.
Орина Пантелеймонівна. Ну вже ж, мабуть, путніх приманила!
Агафія Тихонівна. А скільки їх? багато?
Фекла. Та чоловіка шість є.
Агафія Тихонівна (скрикує). Ух!
Фекла. Що ж ти, моя голубко, так стрепенулась? Краще вибирати: один не підійде, другий підійде.
Агафія Тихонівна. А що вони: дворяни?
Фекла. Всі, як один. Такі вже дворяни, що ще й не було таких.
Агафія Тихонівна. Ну, які ж вони, які?
Фекла. Усі такі славні, всі такі хороші, акуратні. Перший Балтазар Балтазарович Жевакін, такий славний, у флоті служив — якраз тобі підійде. Говорить, що йому треба, щоб наречена була в тілі, а сухоребрих зовсім не любить. А Іван Павлович, що служить екзекухтором, такий величний, що й не приступити. Такий показний із себе, огрядний; як закричить на мене: «Ти мені не базікай дурниць, що наречена сяка та така, ти мені просто скажи, скільки за нею рухомого й нерухомого?» — «Стільки та стільки, батеньку мій!» — «Ти брешеш, псяюхо!» Та ще, матінко, таке слівце вклеїв, що непристойно тобі сказати. Я так одразу й зрозуміла: е, та це, мабуть, поважний пан.
Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто?
Фекла. А ще Никанор Іванович Анучкін. Це вже такий делікатний, а губи, матінко моя, — малина, зовсім малина — такий славний. «Мені, — каже, — треба, щоб наречена була з себе гарна, вихована, щоб по-французькому вміла говорити». Еге ж, тонкого поводження людина, німецька штучка; а сам такий тендітний, і ніжки вузенькі, тоненькі.
Агафія Тихонівна. Ні, мені ці тендітні якось не той… не знаю… Я нічого не бачу в них…
Фекла. А коли хочеш огряднішого, то візьми Івана Павловича. Вже кращого не вибереш нікого. Вже той, нічого сказати, пан так пан: ледве в оці двері не ввійде — такий славний.
Агафія Тихонівна. А скільки років йому?
Фекла. А людина молода. Років з п’ятдесят, та й п’ятдесяти ще немає.
Агафія Тихонівна. А на прізвище як?
Фекла. А на прізвище Іван Павлович Яїчниця.
Агафія Тихонівна. Це таке прізвище?
Фекла. Прізвище.
Агафія Тихонівна. Ох, Боже мій, яке прізвище! Послухай, Феклушо, як же це, якщо я вийду за нього заміж і раптом буду називатися Агафія Тихонівна Яїчниця? Бог знає що таке!
Фекла. І, матінко моя, та на Русі є такі содомні прізвиська, що тільки плюнеш та перехрестишся, коли почуєш. Та вже, коли не подобається прізвисько, то візьми Балтазара Балтазаровича Жевакіна — славний жених.
Агафія Тихонівна. А яке в нього волосся?
Фекла. Хороше волосся.
Агафія Тихонівна. А ніс?
Фекла. Е… і ніс хороший. Все на своєму місці. І сам такий славний. Тільки не прогнівайся: вже на квартирі одна тільки люлька й стоїть, більше нічого немає, ніяких меблів.