Фекла. Як рефінат! Біла та рум’яна, як кров з молоком, красуня така, що й не розказати! Та вже будете по сі пори (показує на горло) задоволені, і приятелеві, і ворогові скажете: «Ну та й Фекла Іванівна, от спасибі!»
Подкольосін. Ну, одначе, вона ж не штаб-офіцерша?
Фекла. Купця третьої гільдії дочка! Та вже така, що хоч би й за генерала. Про купця й чути не хоче. «Мені, — каже, — хоч який буде чоловік непоказний, та тільки щоб дворянин». Отакий делікатес! А в неділю ото як одягне шовкове плаття — так, от тобі Христос, так і шумить. Княгиня просто!
Подкольосін. Та я ж тебе тому й питаю, що я надвірний радник, так мені, розумієш…
Фекла. Та вже ж як не розуміти. Був у нас і надвірний радник, та відмовили: не сподобався. Такий якийсь дивний норов у нього був: що не скаже слово, так і збреше, а такий зовні показний. Що ж робити, так йому вже Бог дав. Він і сам уже не радий, та от не може, щоб не збрехнуть. Така вже на те Божа воля.
Подкольосін. Ну, а, крім цієї, інших там нема ніяких? Фекла. Та якої ж тобі ще? Це ж уже найкраща.
Подкольосін. Ніби вже й найкраща?
Фекла. Хоч по цілому світі виходи, такої не знайдеш.
Подкольосін. Подумаємо, подумаємо, матінко. Приходь іще післязавтра. Ми з тобою, знаєш, знову отак: я полежу, а ти розкажеш…
Фекла. Та змилуйся, батеньку: третій уже місяць отак до тебе ходжу, а толку ні на стілечки. Все сидить у халаті та люльку тільки посмалює.
Подкольосін. А ти що ж гадаєш, що оженитись все одно, що: «Ей, Степане, подай чоботи!» Натягнув на ноги та й пішов? Треба розміркувати, треба роздивитись.
Фекла. Ну, так що ж? Коли дивитись, то й дивись. На те й крам, щоб дивитись. От накажи подати каптана та тепер же, воно саме ранок, і поїдь.
Подкольосін. Тепер? А он бачиш, як нахмарило? Виїду, а воно як лине дощ!
Фекла. Та тобі ж гірше! Вже он у голові сиве волосся видно, скоро вже й для подружнього діла не годитимешся. Диво, що він надвірний радник! Та ми таких женихів підберемо, що на тебе й глянути не схочемо.
Подкольосін. Що ти за нісенітницю верзеш? Звідки в мене сиве волосся? Що ти мелеш? Де ж сиве волосся? (Мацає своє волосся.)
Фекла. Як не бути сивому волоссю, на те й живе людина. Дивись ти! Тією йому не догодиш, іншою не догодиш. Та в мене на прикметі є такий капітан, що ти йому і під плече не підійдеш, а говорить, як труба, в алгалантьєрстві служить.
Подкольосін. Та брешеш, я подивлюся в дзеркало, де ти вигадала сиве волосся. Ей, Степане, принеси дзеркало! Або ні, чекай, я піду сам. От іще, Боже борони, це гірше, як віспа. (Іде до другої кімнати.)
Ява IX
Фекла і Кочкарьов, вбігаючи.
Кочкарьов. Що Подкольосін?.. (Побачивши Феклу.) Ти як тут? Ах ти!.. Ну, послухай, на якого чорта ти мене оженила?
Фекла. А хіба погано? Закон виконав.
Кочкарьов. Закон виконав! Ото диво жінка! Що я, без неї не прожив би?
Фекла. Та ти ж сам причепився: жени, бабусю, та й край.
Кочкарьов. Ах ти ж, криса стара!.. Ну, а тут чого? Невже Подкольосін хоче…
Фекла. А що ж? Бог благодать послав.
Кочкарьов. Ну? Ач мерзотник, адже мені нічичирк про це! Отакий? Нате вам: тишком-нишком, га?
Ява X
Ті ж і Подкольосін із дзеркалом в руках, в яке вдивляється дуже пильно.
Кочкарьов (підкрадається ззаду, лякає його). Гух!
Подкольосін (скрикнув і впустив дзеркало). Божевільний! Ну, навіщо, навіщо… Ну, що за дурощі! Злякав, їй-право, так, що душа не на місці.