Кочкарьов. Ну, нічого, пожартував.
Подкольосін. Що за жарти вигадав? Досі не отямлюсь з переляку. І дзеркало он розбив. А це ж річ не дарова: в англійському магазині купив.
Кочкарьов. Ну, годі: я знайду тобі інше дзеркало.
Подкольосін. Знайдеш, як же. Знаю я ці інші дзеркала. На цілий десяток показує старішим, і пика виходить косо.
Кочкарьов. Послухай, адже я на тебе мусив би більше гніватись. Ти від мене, давнього друга, все ховаєш. Адже одружитись надумав?
Подкольосін. От дурниці: зовсім і не думав.
Кочкарьов. Та ось же доказ. (Показує на Феклу.) Таж ось, стоїть, відомо що за птаха. Ну що ж, нічого, нічого. Тут нема чогось такого. Діло християнське, потрібне навіть для вітчизни. Будь ласка, будь ласка: я беру на себе всі справи. (До Фекли.) Ну, кажи: як, що й до чого. Дворянка, чиновниця, в купецтві, чи що, і як звати?
Фекла. Агафія Тихонівна.
Кочкарьов. Агафія Тихонівна Брандахлистова?
Фекла. От і ні — Купердягіна[61].
Кочкарьов. В Шестилавочній, чи що, живе?
Фекла. А от і ні, ближче буде до Пісків, у Мильному провулку.
Кочкарьов. Ну да, в Мильному провулку, зразу за крамничкою — дерев’яний будинок?
Фекла. Не за крамничкою, а за пивним льохом.
Кочкарьов. Як це за пивним, — ось тут я вже й не знаю.
Фекла. А як повернеш у провулок, то буде тобі прямо будка, і як будку минеш, зверни ліворуч, і от тобі просто в очі, тобто отак тобі просто в очі і буде дерев’яний будинок, де живе кравчиха, що жила колись із сенатським оберсеклехтарем. Ти до кравчихи не заходь, а зразу за нею буде другий будинок, кам’яний — от цей будинок і її, в якім тобто вона й живе, Агафія Тихонівна, дівиця.
Кочкарьов. Добре, добре; тепер я все це сам уладнаю, а ти йди; ти вже не потрібна.
Фекла. Як так! Невже ти сам хочеш весілля справити?
Кочкарьов. Сам, сам; ти вже не втручайся тільки.
Фекла. Ох, і безсоромник який! Та хіба ж це чоловіча справа. Одступись, батеньку, їй-право!
Кочкарьов. Іди, йди. Не розумієш нічого, не втручайся, знай своє місце, забирайся!
Фекла. У людей тільки щоб хліб одбивати, безбожник отакий! У таке непідходяще діло втесався. Коли б знала, нічого б не казала. (Виходить сердита.)
Ява XI
Подкольосін і Кочкарьов.
Кочкарьов. Ну, брат, цієї справи не можна відкладати, їдьмо.
Подкольосін. Та я ж іще нічого. Я так тільки подумав.
Кочкарьов. Пусте, пусте! Тільки не соромся: я тебе так оженю, що й не почуєш. Ми зараз же їдемо до нареченої, і побачиш, як це все раптом.
Подкольосін. От іще. Зразу б і їхати!
Кочкарьов. А за чим, змилуйся, за чим діло?.. Ну поглянь сам: ну що з того, що ти нежонатий? Подивись на свою кімнату. Ну, що в ній? Он нечищений чобіт стоїть, он цебрик для умивання, он ціла купа тютюну на столі і сам ти лежиш, як байбак, цілий день лежні справляєш.
Подкольосін. Це правда. Порядку в мене, я знаю сам, що нема.
[61] * Купердягіна — прізвище персонажа походить від російського слова «скупердяй» — скупий.