Йосип. Любить він, коли як, що до чого. А найбільше любить, щоб його як слід вітали, щоб пригощали добре.
Городничий. Добре?
Йосип. Так, добре. От уже візьміть я, кріпак, а й то дивиться, щоб і мені було добре. Їй-богу! Було заїдемо куди-небудь: «Що, Йосипе, добре тебе пригостили?» — «Погано, ваше високоблагородіє!» — «Е, — каже, — Йосипе, це нехороший хазяїн. Ти, — каже, — нагадай мені, як приїду». — «А, — думаю собі (махнувши рукою), — людина я проста! Бог із ним».
Городничий. Гаразд, гаразд, ти діло говориш! Там я тобі дав на чай, так от іще й на бублики.
Йосип. За що даруєте, ваше високоблагородіє? (Ховає гроші.) Хіба вже вип’ю за ваше здоров’я.
Ганна Андріївна. Приходь, Йосипе, до мене, теж одержиш…
Марія Антонівна. Йосипе, душечко, поцілуй свого пана! Чути з другої кімнати легкий кашель Хлестакова.
Городничий. Чш! (підводиться навшпиньках. Далі вся сцена йде півголосом). Боже вас борони галасувати! ідіть собі! годі вже вам…
Ганна Андріївна. Ходімо, Машенько! я тобі скажу, що я помітила в гостя таке, що нам тільки вдвох можна сказати.
Городничий. О, вже там наговорять! я думаю, тільки-но послухай, вуха потім позатикаєш. (Звертаючись до Йосипа). Ну, друже…
Ява XI
Ті ж, Держиморда й Свистунов.
Городничий. Чш! от іще косолапі ведмеді гатять чобітьми! так і гахкають, ніби сорок пудів з воза скидають! Де вас чортяка носить?
Держиморда. Був, як наказали…
Городничий. Чш! (Затуляє йому рота.) Ну, як ворона каркнула! (Перекривляє його.) Був, як наказали! Як із бочки, так реве. (До Йосипа.) Ну, друже, ти йди, готуй там, що треба для пана. Все, що не є в домі, вимагай.
Йосип іде.
А ви — стояти на ґанку і ні з місця! І нікого стороннього в дім не пускати, особливо купців! Коли хоч одного з них пропустите, то… Тільки побачите, що хтось іде з просьбою, а хоч і не з просьбою, а тільки схожий на того, що хоче подати на мене просьбу, в три шия його! отак! отак! гарненько! (Показує ногою.) Чуєте? Чш… Чш… (Іде навшпиньках слідом за квартальними.)
Дія четверта
Та сама кімната в домі городничого.
Ява І
Входять обережно, майже навшпиньках: Амос Федорович, Артем Пилипович, поштмейстер, Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський, при повному параді, в мундирах.
Вся сцена відбувається півголосом.
Амос Федорович (ставить усіх півколом). Ради Бога, панове, швидше в коло, та більше порядку! Бог з ним: і у дворець їздить і державну раду розпікає! Шикуйтеся по-військовому, неодмінно по-військовому! Ви, Петре Івановичу, забіжіть з оцього боку, а ви, Петре Івановичу, станьте ось тут.
Обидва Петри Івановичі забігають навшпиньках.
Артем Пилипович. Воля ваша, Амосе Федоровичу, але нам треба дещо зробити.
Амос Федорович. А що саме?
Артем Пилипович. Ну, відомо, що.
Амос Федорович. Підсунути?
Артем Пилипович. Та хоч би й підсунути.
Амос Федорович. Небезпечно, чорт забирай! розкричиться: державна людина. Хіба, може, як дар від дворянства на який-небудь пам’ятник?