Безлюдні острови 12-13: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Найближчий кнехт підскочив, зірвав ключ з Більгенового пояса і за сигналом відчинив двері.

- Посвіти!

Кнехт зняв зі стіни факел і сунув його в темряву камери. Раптом він скрикнув і відступив, обличчя побіліло. Вони вбігли всередину, скупчившись у дверях і завмерли на місці. Під вікном на срібній мотузці від ферязі, прикріпленій до решітки, висіло величне тіло князя Жемайтії.

Голова його звисала на груди, руки були стиснуті так міцно, що здавалося, нібито суглоби тріщать. Через деякий час тишу, яку порушив важке дихання кшижака, перервав Зибентей, бурмочучи щось литовською мовою. Кніпроде зрозумів з цього одне слово: Бірута, і звернувся до Більгена із запитанням. Останній ввічливо, ніби між ними нічого не сталося, пояснив:

- Він сказав про Кейстута, що той помер, як і його жінка, яка порушила закони Праузиме.

- Він щось сказав?!

- А ви не знали, пане? Зибентей, перед тим, як прийти сюди, п'ять днів тому втопив її в Бресті, як цуценя, за наказом князя.

Обличчя комтура почало синіти, а потім Келлі знепритомнів, упавши на килим. Була рівно північ.

Саме про це я дізнався з нотаток доктора Ді, які знайшов в Англії. Чи надійний цей запис? Графологічно кажучи, він, безсумнівно, вийшов з-під рук чарівника. А щодо довіри до останнього? Прискіпливий і холодно раціональний вчений, Роман Бугай, дослідивши життя мага, писав: "Ді, містик і прихильник магії, завжди залишався в глибині душі вченим і чесним шукачем істини".

Повернемося ще раз до Ульріха фон Кніпроде. З Креве він відправився до Паланги, і дорогою його люди сказали, що командир захворів на якусь дивну хворобу, яка його раптово постарила, і тому він мовчав, як проклятий.

У Паланзі кшижаки потрапили у засідку, підготовлену жемайтами. Більшість кнехтів у бою загинули, декільком вдалося втекти. Ніхто з них не знав, що комтур міг би запобігти бою і тим самим врятувати всіх, якби передав жемайтинам пароль, отриманий від Кейстута. Але брат Великого Магістра Ордену не зробив цього.

І нападникам, і захисникам було незрозуміло, що лицар навіть не вийняв меча. Він сидів на коні в бойовій сум'ятиці й чекав. Могло здатися, що він мертвими очима спостерігав за різнею власних людей, але Кніпроде бачив лише величезну порожнечу світу, що тягнеться від Паланги до найдальшого обрію творіння, Творця, і він був зовсім самотній.

Він дозволив себе взяти без опору. В самій глибині Жемайтії, між великими озерами біля Ворні, його посадили на коні, прив’язаного до сідла, в повному обладунку, на вершині жертовного пагорба, ноги коня були вкопані в землю, все обклали деревом і хмизом, потім запалили жертовний вогонь, і люди, що стовпилися навколо, зневажливо співали на власному дивному діалекті:

Ant kalnelio, prie upelio

Diena naka ugnele smelk,

smelk, smelk.

Ten vaginis su Ruginiu

Ozeli dievui at garbes smaug,

smaug, smaug.

Tu, oleli zilbardzdeli auk,

auk, auk.

Dievuks musu taves lauk,

lauk, lauk[9]

Закований у сталь "козел", здавалося, і справді ріс, коли полум’я охопило вогнище, здійнявшись до неба в серпанку диму разом із пронизливим вереском коня. Його білий плащ, прикрашений чорним хрестом, роздувся й згорів за долю секунди, як сухий лист, а його обладунки повільно світилися, приймаючи яскраво-багряний колір.

Так, у 1382 році насильницькою смертю загинули жемайтійський князь Кейстут, його дружина Бірута та комтур Ульріх фон Кніпроде, який не знайшов пурпурового срібла для Ордену. Це призвело до четвертої смерті - того ж року, отримавши звістку про смерть брата, помер від серцевого нападу (офіційно, тому що велика ймовірність, що його розлючені товариші з Ради Ордену "прискорили цей напад" ), великий магістр Вінріх фон Кніпроде, після чого уряд перебрав лютий ворог братів Кніпроде, Конрад Зельнер фон Ротенштейн. Але орден більше не знайшов пурпурного скарбу і не міг більше множити мовчазних псів в інших народів або розділяти своїх супротивників. Ось чому – коли через неповних тридцять років вимерли старі мовчазні пси Ордену – у 1410 році на Грюнвальдських полях народи, які брали один одного за горло протягом усього минулого століття, солідаризувалися проти Ордену: поляки Ягайла, з 1385 р. короля польського, литовці князя Вітольда, а також русини, чехи, морави, молдавани і татари. Орденська армія була розгромлена, а Німецький орден так і не відновив своєї колишньої могутності, поступово занепадаючи.

Культ Бірути проіснував значно довше за владу Ордену, і жемайти поклонялися йому навіть після прийняття християнства. Ще в ХХ столітті литовський поет Майроніс (помер у 1932 р.) писав у теперішньому часі: По селах ходять пісні про святу Біруту.

У той час на вершині приморської гори в Паланзі стояла каплиця, збудована на пожертви жемайтів і називалася "Baksztis szwietas Birutas" (могила святої Бірути). Сумніваюся, чи збереглася вона до наших днів, але гора Бірути точно стоїть, як пам'ятник тим часом, що минули з такими нещасними людьми, як ми.

ОСТРІВ 13

САВІНЬЇ-СЮР-ОРЖ (ФРАНЦІЯ)

ЛУЇ НІКОЛЯ ДАВУ

[9] Нагорі, біля струмка,