Безлюдні острови 12-13: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Це пароль. Мовою жемайтів: Свята гора, Свята ріка і Святий яр. Запам’ятай: "Свенткальніс, Свентупіс, Свенткальнядауба". Повтори.

Кніпроде повторив кілька разів, а Кейстут поправляв йог вимову. Коли вони закінчили навчання, литвин подивився на груди комтура і побачив крихітне розп'яття, що висіло на ланцюжку на шиї між листами панцира.

- Це твій Бог?

- Так.

- Я чув про нього. Його звуть Крістусіс, - вимовив литвин з повагою, - і він наказує вам пробачити... Це правда?

- Правда… — відповів кшижак крізь стиснуте горло.

- Ти любиш його?

- Як ніхто інший.

- Тож поклади на нього руку й поклянися, що спочатку врятуєш Біруту, а вже потім підеш за сріблом.

Кніпроде узяв хрест у руку, стиснув пальці й відчув, як маленьке тільце Ісуса впилося йому в шкіру.

- Клянусь.

- Тепер убий мене.

Німець стояв, наче не чув.

- Чого ти чекаєш? Не маєш сили, дай мені ніж, я сам це зроблю.

- Ягайло не хоче крові...

- Он воно як?.. Вважає, що обдурить людей. То він дурніший, ніж я думав... Добре, хай буде так. Іди по своїх людей.

Комтур не поворушився, не випускаючи хреста з руки.

- Прощавай, — сказав Кейстут і повернувся в бік лавки.

Кшижак, наче загіпнотизований, зробив крок назад, потім ще і ще, аж поки не притулився спиною до дерев’яних колод. Тоді він відпустив хрест, схопив ручку і смикнув її, вибігши в коридор. Клацнув замок, зачинений Більгеном. Він, Зібентей і комендант замку запитально глянули на комтура. Кніпроде витер піт з чола й попросив:

- Пити!

Прора махнув рукою, і слуга побіг набрати води. Тим часом комтур скинув плащ і почав розстібати пряжки панцира. Він кинув зброю на землю разом з поясом і позолоченим мечем. Німець мовчав, а вони дивилися вражено, не розуміючи, що той робить. Коли він залишився в каптані, то підійшов до двох кнехтів, вийняв їхні мечі з піхов і приміряв їх один до одного – вони були однакові. Першим зрозумів Прора і, стиснувши губи, глузливо посміхнувся Більгену:

- Ви добре сказали, що він найсміливіший з Ордену, але не додали, що він божевільний, бо дайте Кейстуту меч, і десятьох Кніпроде буде мало!

Слуга повернувся з водою. Кшижак осушив металевий кухоль, обливаючи підборіддя, кинув посудину за спину і сказав Більгену:

- Відкривай!

Більген похитав головою, засунув ключ за пояс і став перед комтуром, розставивши ноги. Послужливість зникла з його обличчя, і він сильно розтягував склади, ніби б’ючи камінь об камінь:

- Накази були не такі! Ти, Кніпроде, маєш накази від свого брата і від старійшин твого Ордену, він (Більген показав на Зибентея) має накази від Ягайла, я маю свої накази, а вони (показав на поплічників) мають накази від нас. Хай кожен робить, що було йому доручено! Ти маєш задавити Кейстута!

- Мовчи, сволота! - закричав комтур, але Більген продовжував перегороджувати шлях тілом і словами:

- Лицарства йому захотілося, суча його мати!.. З мечами туди не зайдеш і зі старим не поб'єшся, це ж не турнір! Він би вбив тебе, а потім і не підійди, хіба що з арбалетом, наражаючи себе на гнів князя! Візьміть кнехтів і мотузку, хіба що дасте справу руками, вирішуйте самі, але...

Він не встиг закінчити. Кніпрде блискавичним рухом підніс лезо меча йому під підборіддя й прошипів:

- Забагато гавкаєш, пес смердячий. Зробиш хоча б рух, і я проб'ю тобі горло. Ганс!