Безлюдні острови 12-13: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Тож вбити двох язичників теж не гріх. Що таке вбивство беззахисної людини лицарем, який отримав свій пояс, присягнувши на лицарський кодекс?

Комтур зробив крок уперед.

- Ти кажеш ти? Ти, що спалив живцем стільки взятих у полон орденських братів?

- Не я, а наші жерці, криве-кривейти, і то тільки коли мене там не було. Я не дозволяв мучити полонених і часто визволяв їх. Невже ти забув про комтура Йоганнісбурга та його людей?.. А те, що не ми протягли руки на власність Ордену, а Орден на землю наших батьків?!

Кніпроде опустив очі, як ученик, спійманий на брехні, але відразу з люттю підняв їх.

- Шкода слів, не будемо про це!

- А про що? Ти, очевидно, хочеш про щось поговорити, перш ніж когось убити, інакше ти б не прийшов сюди сам.

- Про срібло з корабля, який ви вкрали в Ордена. Де це?

Литовець презирливо пирхнув.

- Де воно?! — повторив Кніпрод голосніше.

- У землі.

- Де?!... Кажи!

- А ти змусь мене.

Сказавши це, Кейстут простяг руку вгору й тримав її над полум’ям каганця, доки по камері не поширився огидний запах горілого м’яса.

— Забудь про тортури, це не допоможе.

Кейстут і Бірута. Сучасне зображення.

Кніпроде відчув, як його знову охопило те дивне почуття — суміш безпорадності й страху перед людиною, яку він тримав у руках, але яка глузувала з нього, бо боявся він, а не той, хто мав би боятися. І раптом з його вуст злетіли слова, яких він не хотів говорити, точніше, які хотів сказати інакше, більш стійко, але він не міг зупинити те, що з того моменту боролося в ньому всередині з моменту з братом. У його голосі мимоволі прозвучала нотка прохання:

- Я повинен... Я повинен дізнатися...

У цю мить Кейстут підвівся. Він не був велетнем, але кут падіння світла створював ілюзію, що він на голову вищий за кшижака — литвин ніби заповнював своїм тілом увесь простір, від стіни до стіни. Він підійшов до комтура і тихо сказав:

- Я знаю, що ти повинен... Я тобі скажу.

Кніпроде вирячив очі.

- Ти мені скажеш?

- Так. Я тобі допоможу, якщо ти допоможеш мені.

Кшижак буркнув:

- Я не можу дозволити тобі втекти, Ягайло хоче твоєї смерті, а він — союзник Ордену.

- Я теж її хочу, я втомився... Не про це я думав. Я розкажу тобі за чиєсь інше життя.

- Чиє?

- Жінки.

- Жінки?!... Ааа, ти думаєш про ту, що підбурювала твого племінника, про дружину Войдилли. Я не вбиваю жінок.