Безлюдні острови 12-13: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Я… — прошепотів лицар.

- Нехай Святий Дух підтримує твій розум і твою руку. Поспішай, Ягайло може передумати, або ж сам дізнається про пурпурове срібло і пограбує нас... Я боюся цього язичницького пса...

- Я боюся Бога...

Пролунав голос великого магістра:

- Я ж маю право звільнити від гріхів будь-кого, хто працює на славу Ордену! Ego te absolvo in nomine…

- Брате, - перебив його лицар, дивлячись братові в очі, - ти віриш у спасіння?.. Христа ради, скажи мені правду!

Старий ніжно поцілував його і сказав:

- Una salus servire Deo, caetera fraudes… Intelligis?… Prudenter adze et fiat voluntas Dei… Sine mora![6]

У цей момент Келлі голосно розсміявся на весь голос, ревучи: "Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!" І прийшов до себе. Згідно з записом доктора Ді: це Сатана засміявся над останніми словами, і медіум несвідомо передав цю реакцію, як і перед діалогом великого магістра Вінріха фон Кніпроде з його молодшим братом Ульріхом.

Друге сеанс відбувся ввечері того ж дня. На цей раз Келлі побачив темний коридор замку в Крево. У ніші, освітленому смолоскипами, стояло четверо: комендант замку Прора, його брат, мовчазний пес Тевтонського ордену, Більген[7], прибулий з Більгеном посланець Ягайла Зибентей, і безіменний кат з Крево, людина Прори[8]. Далеко, в іншому кінці коридору, почулися сильні удари по підлозі, які відлунювали по стінах так, що здавалося, ніби замок здригається дощенту. Четверо чекаючих побачили в глибині сутінків маленькі, зростаючі постаті — це був Кніпроде зі своїми прибочними кнехтами та заступник Прори, який вів їх. Більген нахилився до братового вуха:

- Вони йдуть.

- Чую!.. Тільки...

- Але що?

- Мені досі важко зрозуміти, чому Ягайло хоче, щоб це кшижацький вовк зробив?

Більген скривив обличчя в усмішці.

- Князь мудрий, він хоче зберегти руки чистими, щоб потім, якщо справа розкриється, ніхто не гавкав, що він убив свого дядька.

- Кажеш — мудрий? І я думаю...

Більген закрив рота рукою, вказуючи на Зибентея значущим поглядом, а потім запитав:

- Ти будеш говорити з кшижаком, чи я?

- Мені байдуже. хто це?

- Кніпроде, брат великого магістра... Добре вибрали, він найсміливіший з ордену. Кажуть, його серце міцніше його панцира.

- Побачимо... У найсильніших лапи мліли, коли ставали перед Кейстутом. Жемайти твердять, нібито він може кшижаків очима вбивати.

Більген весело засміявся:

- Може, князь хотів перевірити, чи це правда, ха-ха-ха-ха!... Не балакай, цей чоловік в сотні битв бився, і хотів би я мати стільки грошенят, скільки він убив людей.

- Тьфу! – сплюнув Прора.

Вони замовкли. Через деякий час кшижак, тримаючи шолом у лівій руці, а правою рукою тримаючись за руків’я короткого кинджала, заправленого за пояс там, де звисали ланцюжки, що тримали піхви меча, став перед ними.

- Хто з вас є начальником замку? - спитав він.

- Я, — відповів Прора, виходячи з тіні.

Комтур повернувся до нього і сердито процідив:

- То чому ж брата Великого Магістра Ордену в брамі зустрічає пахолок?!

[6] (лат.) Єдиний шлях спасіння — у служінні Богові, решта — марнота... Розумієш?... Чини мудро, і нехай буде воля Божа... Не зволікаючи!

[7] Ігнацій Хлджко написав про нього в своїх "Литовських картинах": "душею й тілом відданий кшижакам". – В.Л.

[8] За словами Ходжко, цього чоловіка звали Кучук; за іншими джерелами – Кучік або Кучик. Різні джерела подають інше написання імен: Прора (Прокша, Прокса) і Зибентей (Зибентій, Лисиця Зібентей). Їм повинні були допомагати два міщанина з Крево: Гедко (Галко) и Мослев (Мостев). За деякими переказами, Мостев (Мостув) був братом Більгена, і тоді, або Ходжко помиляється, роблячи Прору братом Більгена, або ж у Більгена було двоє братів, або ж, врешті, Мостев і Прора – це одна і теж особа – В.Л.