Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Скоро це припущення переросло в певність, і тоді їй стало страшно: як житиме, коли Антоніо загине? Який сенс має помста, коли той, проти кого вона скерована, перестане її відчувати? Не звернеться вона проти самої Жаїри? Що вона тоді робитиме в житті й навіщо воно їй здалося?

«Врятувати Антонія, врятувати!..» — закричало її серце, і тоді власне відбулася її розмова з Естасіо.

Не було часу обдумувати подробиць — важне було відсунути смерть.

Естасіо побіг, його змінив Матеус, а неспокій в душі дівчини розрісся так, що її почало кидати то в жар, та в холод. Питання майбутнього, яке тривожило її постійно від пам’ятного приїзду Анни-Марії до Паранаґви і яке гнітило її весь час після втечі з рабства, тепер виринуло особливо гостро, і вона марне шукала на нього якоїсь задовільної відповіді. І як свого часу останньою дошкою рятунку став Татаурана, так тепер нею лишився одинокий Антоніо. Тим більше, що вона його любила по-справжньому, себто, по-рабському, а не так, як Татаурану, чи Себастьяна. Не уявляла собі життя без нього. Хай він буде зрадливий,, хай буде ниций і байдужий, хай буде одружений — Жаїрі все одно. Вона вдоволиться тим, що бачитиме його, чутиме його голос, дихатиме з ним одним повітрям. Її рабська душа по-рабському кохала і знаходила вдоволення навіть там, де не лишалося найменшого місця для людської гідности, чести й совісти. Розуміла дуже добре, що, ставши раз на дорогу підлости й зради, тепер уже з неї звернути не може, коли не хоче вмерти, або піти слідами, протоптаними Сторожихою. Цього останнього Жаїра боялася більше, ніж смерти, а іншого вибору не було, крім дальших спроб підлости і зради. Саме спроб, бо говорити про успіх тепер було ще зарано. Але тратити вона й так не має чого. Адже не могла вже навіть числити на поворот до племени. Та й за чим шукати серед дикунів? Другого Татаурани не буде. Та й не треба. Їй взагалі нікого не треба. Вона любить одинокого Антонія і без нього не може жити.

Отже, рятувати його перед пожежею пралісу, рятувати! Правда, він одружений, а його жінка завзялася на Жаїрине життя. Однак, якщо тепер Жаїра вирятує її від смерти, справа не буде така проста... Взагалі над усякими деталями покищо не варто сушити голови. Важне, щоб Антоніо й Жаїра лишилися живими і були разом, чи з Анною-Марією, чи без неї. Далі час покаже... Що то говорила Квевезу про якісь смерті? "Дві смерті, чи три смерті?" Жаїра напружує пам’ять і намагається пригадати, але не може. Занадто схвильована й нетерпелива. А Антонія чомусь нема.

Вона знову перебирає думку за думкою, хоче бодай трохи виразніше скласти собі уявлення про те, що має чинити, але з того нічого не виходить.

— Ти не бреши! — раптом уриває її роздумування чийсь голос поза наметом. — Це вона тебе послала! Ось ми зараз довідаємося, для чого їй здався шваґер!

Жаїра здригнулася і завмерла, догадавшись, що Естасіо впав в руки Карлоса.

Дійсно до намету ввалився Карлос і Естасіо. Молоденький фон Варт тримав жирного Естасіо за комір і тряс його з усієї сили. Був дуже подібний до сестри, мав навіть ті самі напучнявілі сині жилки на скронях, лиш відрізнявся пласкішим лицем і злими ясно-сірими очима.

— Ти! — крикнув до Жаїри. — Признавайся, для чого тобі був потрібний дон Антоніо?!

В Жаїри закипіла кров, і вона, презирливо змруживши очі, холодно відповіла:

— Коли б я це могла сказати вам, доне Карлосе, то кликала б вас, а не дона Антонія.

І без того розлючений, Карлос дав собі волю і, прискочивши до дівчини, вдарив її з розмаху в обличчя.

Жаїра ані не моргнула. Звикла вже до цього та й сподівалася. І тому ще презирливіше примружила очі і ще холодніше процідила крізь зуби:

— Доне Карлосе, ганьбою є для лицаря бити жінку, та ще й зв’язану, навіть коли та жінка є рабинею!

Карлос, який уважав себе в душі справді неабияким лицарем, зніяковів і почервонів аж під саме біле волосся. Але на своє виправдання закричав:

— Ти, ти! Ти ще смієш називати себе жінкою, волоцюго?!

— Я не лише жінка, а й похресниця вашої сестри, доне Карлосе, і цього вам не слід забувати! — з гідністю відповіла Жаїра. — А взагалі мушу вам вияснити одну річ: смерть, яка незабаром завітає сюди, зробить усіх нас рівними.

— Що?! Смерть! Яка смерть? — трохи розгубився Карлос.

— Про це, власне, я хотіла сказати донові Антонієві...

— Вигадуєш!

— Ні, не вигадую. Прошу мені негайно закликати дона Антонія! — піднесла голос Жаїра.

— Але ж ця рабиня нахабна! — підскочив Карлос, звертаючись до Естасіо й Матеуса. А потім, щоб допекти Жаїрі, сказав з їдкою насмішкою: — Коли ж бачите, шляхетна похресниця сестри моєї сестри, дон Антоніо не схоче прийти напевне. Він тепер перебуває в товаристві своєї дружини, за якою так дуже стужився за довгі місяці розлуки...

Жаїра підкинула голову вгору і засміялася:

— Уявляю собі подробиці цієї зворушливої зустрічі! Але дон Антоніо напевне не признається своїй шляхетній дружині як він її ненавидить! Бо казав мені, що ладен би був утекти до самого пекла від її настирливого кохання, коли б знав, що вона за ним і в пекло не вскочить. Про цю трагічну любов цілий Сантос говорить, а навіть і тут, в бандейрі, є живі свідки...

Червоний Естасіо зжовк, як гарбуз, і смикнув Карлоса за рукав:

— Ходіть, доне Карлосе, геть звідси! Хай цій відьмі чорт!

— Відчепися! — штовхнув його Карлос і приступив до Жаїри. — Він тобі це казав?! — спитав задихаючись, а жилки на його скронях так поналивалися, мов би збиралися тріснути.

— Чи ж то він мені одній казав?! — крикнула нетерпеливо Жаїра. — Але ви не тратьте часу на розмови і покличте мені Антонія! Коли вже хочете знати правду, то я вам її скажу: Бачили індіанський табір, коли їхали сюди? Отже, ми окружені! На світанку індіяни вдарять на нас і не випустять звідси ні одної живої душі! Праліс загорівся, доне Карлосе! Знаєте, що це означає?

Матеус, який досі мовчки слухав розмови, схопився, як опарений, і перший вискочив з намету, а Естасіо пожовк ще більше і став подібним до цитрини.