Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, — погодилася, — я тобі вкажу підземний хід, але при одній умові: ти мені викличеш сюди дона Антоніо.

Естасіо дуже втішився такою скорою згодою, але, дослухавши Жаїру до кінця, лише свиснув і засміявся.

— Я не дурний, дівчино! — сказав. — Коли хочеш тікати, то навіщо тобі здався Антоніо? Ти ще надієшся на нього?

— Зовсім ні! Але я хочу помститися.

— Помститися? Як?

— Знаю одну річ про Анну-Марію і хочу йому сказати.

— Та навіщо тобі воно здалося?! Ніч кінчається, тепер найліпший час для втечі, а ти згадала про якусь помсту.

Але Жаїра настоювала на своєму: вона не зрушиться з місця, поки не помститься! Коли не зараз, то завтра кине привселюдно правду в очі Анні-Марії, а тоді не знати, чи Антоніо буде ганчіркою супроти своєї жінки...

Естасіо врешті згодився, але також поставив умову: сказати йому, де є підземний хід — інакше він не піде.

Жаїра хвилину вагалася. Потім сказала:

— Хід є близько від тієї криївки, де ти ховаєш червінці.

Червона пика Естасіо стала враз жовтою, і він з острахом подався назад від Жаїри.

— А ти й справді часом не відьма? — спитав.

— Ти дурний, Естасіо! — нетерпеливо крикнула Жаїра. — Я така ж відьма, як ти ворожбит! Я бачила тебе ще тоді, коли ти нічого про мене не знав...

І вона коротко переповіла йому його розмову з Андре.

— Хід у підземелля під старим імбуєм, — скінчила. — Але мусиш взяти зі собою більше людей, бо ж по тому боці ріки сидить моє плем’я. А воно буде битися. Іди накажи зрубати імбуй і поширити вхід, а сам біжи по Антонія. І відв’яжи мене від цього стовпа. Скоро, скоро!

Естасіо ще вагався, але врешті згодився.

— Добре, — сказав. — Я піду по Антонія і відв’яжу тебе від цього стовпа, але самої тебе не лишу. Не вірю тобі. Мусимо почекати, поки прийде Матеус.

Відрізав ножем сирицю і, притуляючи Жаїру спиною до стовпа, наказав:

— Стій так! І не показуй, що ти вже відв’язана.

— Звільни мені ще руки!

— Руки? Е, ні, дівчино, забагато хочеш на один раз! Я пішлю людей перевірити, чи ти правду сказала, а тоді звільню тебе зовсім. Тихо! Здається, Матеус вертається...

Справді повернувся Матеус з вином та їдою і немало здивувався, почувши, що Естасіо хоче вийти.

— Ліпше б ти не лишав мене з цією чаклункою, я боюсь її, — признався одверто.

Але Естасіо таки вийшов, на прощання значучо підморгнувши Жаїрі.

Матеус, христячись і спльовуючи та скоса поглядаючи на Жаїру, потягнув собі з боклаги вина і закусив добрим шматком в’яленого м’яса, а дівчина, зовсім не помічаючи його присутности, гарячково думала своє. Хвилювання заваджало їй уложити виразніший плян, і в голові у неї плуталося.

Спочатку, як лиш її зв’язали й прив’язали, була така люта на Антонія, що з цілої душі бажала йому найгіршої смерти. Не могла подарувати йому його страху перед Анною-Марією, обурення викликала в ній згадка про його плазування перед жінкою і запевнення в тому, що він упав жертвою чарів і дурману. І коли почула між вартовими згадку про якийсь індіянський табір, що затримав Анну-Марію з Карлосом та їхніми людьми в дорозі, навіть зраділа:

«Це ж "праліс горить"! — думала зловорожо. — Це ж. ранком тут "буде бенкет", як казала Сторожиха! І добре! Ах, як це добре! Так їм усім і треба! Мені байдуже, я прийму смерть з радістю, але вони!»

Малювала собі в уяві картини кривавої різні й тішилася: прийде смерть і вирівняє всі рахунки.

Але несподівано прийшла їй думка, що вона не обов’язково мусить загинути. Її могли б пощадити, особливо, коли б знайшли її в такому жалюгідному становищі...