Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скоріше вона його «пестить»... канчуком, як оцю... — і показав на Жаїру.

— Ти дурний, нічого не знаєш, — ліниво обізвався Естасіо. — Вона ж божеволіє за чоловіком, то досі вже перегнівалася.

— Гадаєш?

— А ти думав! Для чого ж веліла перенестися до іншого шатра? Чи не чув, як вона сказала: не може сидіти на місці, яке нагадувало б їй зраду чоловіка.

— А капітанові що сказала? Що не хоче його на очі бачити.

— Е-е, то лише так говориться! А пішов же він до того другого шатра разом з нею, і Карлоса нагнали. Для чого? Щоб не перешкоджав! — і Естасіо усміхнувся масно.

— Гм!.. Може бути... — почав міркувати Матеус. — Та він і не винен.

— Певно! — Естасіо цинічно підморгнув і засміявся знову.

— Чого смієшся?! — розсердився Матеус. — Я вірю, що ця відьма могла його зачарувати. Вона напевно знає чари.

— Їй ще потрібні чари? — продовжував сміятися Естасіо. — Та вона з своєю пикою, зі своїми очима і зі своїм тілом кожного зачарує...

— А ти знаєш, чи то все в неї справжнє?

— До чорта! Справжнє, чи не справжнє, коли б згодилася мене полюбити — я б не питався! Ей, ти, красуне, схотіла б мене полюбити, чи ні? Ти мені вже давно в око впала, і я, правду кажучи, чекав, поки капітан тобою натішиться...

Жаїра лише зуби заціпила й дивилася в бік, немов би не чула.

— Хі, горда! — не переставав сміятися Естасіо. — А я б тебе по-справжньому любив: одружився б з тобою.

— Коли б донна Анна-Марія дозволила... — вкинув Матеус.

— Я відкупив би її, або... Є інші способи увільнити рабиню серед пралісу...

— А я б такої відьми не хотів, коли б мені до неї ще й доплачували.

Стояла вже пізня ніч, і вартові були сонні. Ні одному, ні другому говорити не хотілося, але й спати не сміли.

— Е-е-х! — позіхнув Матеус. — Але, що не кажи, а дружина нашого капітана — відважна жінка. Відбути таку дорогу — на це не кожна зважиться!

— Кажу тобі, що вона задля чоловіка і в пекло скочила б.

— Так любить його?

— Вони обидвоє любляться.

Матеус позіхнув ще раз.

— Ага! — пригадав. — Що то там плещуть, що ніби їм довелося чекати ночі, щоб пройти непоміченими попри табір дикунів? Ще чого доброго, нас окружать і витовчуть...

— Ет! — скривився сонно Естасіо і також позіхнув. — Мало тут усяких дикунів волочиться... Ти ліпше піди розстарай чогось перекусити і випити, бо мене вже починає сон морити.

— Казали не відходити.

— Іди, іди, не бійся...

Коли Матеус вийшов, з Естасіо відразу злетіла йото удавана сонність, і він приступив до Жаїри.

— Слухай, дівчино, — зашепотів, — я справді тебе люблю і хочу тобі помогти... Не будь дурною і прийми мою поміч... Тебе чекає помста Анни-Марії, а це погана річ! Антоніо тебе не оборонить, він — ганчірка! Я їх обидвох знаю ще з Сантосу: він — ганчірка, а вона — чорт у спідниці. Скажи мені, де той підземний хід, яким ти прийшла з того боку, — і ми втечемо обидвоє. Я тебе звільню...

Жаїра страждала невимовно. Але одночасно голова її напружено працювала весь час. Коли Матеус вийшов, вона вже сама хотіла заговорити до Естасіо, і тепер зраділа, що той обізвався першим.