Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але в Татаурани не були тонкі ноги. Він умів скоро бігати й довго ходити. Він повернувся до оселі й ріс між нами. Ми всі його любили і добрий падре також. Падре вчив Татаурану чорних знаків, накреслених у книгах, і Татаурана навчився їх усі пізнавати. Він умів їх пізнавати і малювати також. Тоді падре послав Татаурану до далекої і дуже великої оселі білих, що називалася «школа». І так сказав падре: «Педро — наймудріший з усіх індіянських дітей. Він мусить навчитися всього того, що знають білі». І Татаурана був серед білих стільки літ, скільки в мене пальців на одній руці, і стільки зим, скільки у мене пальців на другій руці. Він навчився всього. Він міг бути найбільшим морубішабою серед білих, але не схотів. Він утік від них і вернувся назад до нас. І так сказав Татаурана: «Миліше мені бути простим юнаком серед своїх братів, ніж морубішабою серед білих. І присвоєному тигрові все миліший праліс, ніж оселя». І ще так сказав Татаурана: «Я знаю, в яку берлогу ведуть сліди від нашого нещастя: ми впустили ворога під свою стріху і не поможе нам від нього укриватися, ані не поможе з ним приязнитися. Може приязнитися онса з онсою[15] і олень з оленем, але ніколи не може приятелювати онса з оленем».

Я міг би вам розказати казку про онсу й оленя, але я втомився говорити. Я скінчив. Хай радять інші.

Коли великий Асу сів на своє місце, між присутніми почали падати вигуки:

— Казку про онсу й оленя! Хай хтось оповість казку про онсу й оленя! Це — гарна казка!

— Гаразд! — махнув берлом Татаурана. — Хто оповість нам казку про онсу й оленя?

— Я! — аж підскочив на місці коренастий і нервово- напружений Маріо.

— Гаразд, Маріо, йди й оповідай, — дозволив Татаурана.

На середину кола вийшов Маріо. У нього самі собою танцювали руки й ноги, тремтіла вся шкіра, а золотисто-червонява луна від вогнища також танцювала і тремтіла по його блискучій постаті, і від того Маріо видавався подвійно рухливим і нервовим.

Він почав оповідати відразу, не задумуючись, і, як то прийнято серед індіян, грав ролі своїх героїв казки, мистецьки наслідуючи рухи звірів, імітуючи їх голос та інтерпретуючи на свій лад їхню міміку.

— Олень відпочивав на березі, — почав він, — і подумав:

«Я мушу мати власну хату, щоб відпочивати в ній по роботі».

Встав і пішов у ліс. Шукав, шукав і знайшов місце біля ріки.

«Саме тут! — сказав. — Є вода й багато трави. Прийду сюди завтра й почну робити оку».

А онса лежав у своїй берлозі і також думав:

«Тісна моя берлога й вогка. Я мушу собі збудувати гарну хату. Піду пошукаю якогось доброго місця».

Встав і пішов. Прийшов на те саме місце, де був олень, і сказав:

«Отут добре! Отут буде моя хата».

На другий день прийшов олень, вирубав корчі, втоптав землю й пішов.

А на другий день прийшов онса і спитав:

«Хто це вирубав корчі й втоптав землю під мою хату. Напевне це Тупан мені помагає».

Онса повбивав кілля в землю, нарізав пруття й виліпив стіни. Потім пішов до своєї берлоги відпочити.

А на другий день прийшов олень і каже:

«Я лише вирубав корчі й втоптав землю, а хтось повбивав кілки й виліпив стіни».

Олень думав:

«Це мені помагає Тупан. Він буде зі мною мешкати. Я зроблю дві постелі: одну для себе, а другу для Тупана».

Олень накрив оку пальмовим листям, наносив трави на постелі й пішов шукати собі їжі.

Тоді прийшов онса й побачив, що хатка готова. Зайшов у середину, ліг на постіль і заснув.

Олень також вернувся і слухає: хтось спить.

«Ага, це Тупан!» — сказав. Пішов до своєї постелі й ліг також.

А вранці онса й олень прокинулись і побачили один одного.

[15] Онса — яґуар.