За сестрою: читать начало книги онлайн

Козаковi прийшло на гадку прикликати товариша i так удвох i цих татар, притаївшись, порiзати, але вже було запiзно. Татари, не бачивши на могилi вартiвника, затривожились i почали бiгти до могили. Вони скорше добiжать, як товариш. Цiлий плян пропав. Козак скочив з могили й побiг до товариша.

На могилi були татари й побачили козакiв. Тепер вони стали приглядатися до крови. Один зараз завернув у татарський обоз.

Козаки завернули коней i пiгнали вихром до своїх. Козак, що зарiзав татарина, розповiв усе Трiсцi.

– Бiжи, Ониську, до сотника й розкажи, що знаєш.

– Розвивайся! – командував Трiска. – Списи готов!

Козаки станули лавою, поздiймали списи з ремiнцiв i насторчили перед себе…

– З Богом! Вперед!

Козаки рушили спочатку ходом, а вiдтак пiдбiгцем…

Татарин, що прибiг у кiш, засвистав на тривогу. В кошi заворушилось, як у муравлищi. Молодий Мустафа-ага вже сидiв на конi й порядкував.

Татари кинулись до коней, миттю посiдлали їх i виступили перед кiш та уставились по-татарському звичаю пiвмiсяцем. Вони хотiли лиш оборонятися, а не нападати. На те не було в них нi охоти, нi спроможности.

Не знаючи, яка в козакiв сила, Мустафа наказав запрягти вози, звивати шатра й готовитися в похiд.

Коли Трiска наблизився, застав татар готових до бою. Їх середина стояла не рушаючись, щоб так замкнути козакам дорогу назад.

Це змiркував Трiска вiдразу. Вiн пiдвiв шаблю вгору i скомандував:

– Завертай!

Мустафа не хотiв пустити їх. Козакiв так мало, що можна їх на аркан половити… Йому здавалося, що це вся козацька сила, бо бiльше нiкого й не було видко.

Тепер з усiх бокiв засвистали по татарськiй сторонi боєвi свиставки, й татари з пекельним криком «аллах! аллах!» кинулись наздогiн за козаками. Татарськi конi, витягнувши шиї, як гуси в лету, з створеними широко нiздрями, гнали так, що животами мало не доставали землi. На них сидiли поганцi в сторчатих шапках та вивернених кожухах, похилившись уперед. У кожного блищала в руках шабля. Вони доганяли козакiв. Вiддаль мiж ними меншала.

Позаду ватаги їхав Трiска. Нараз Трiска завернув пiвкругом коня i став проти татар. Пiдчас погонi татари помiшалися трохи. Деякi конi висунулись наперед.

Трiска першому стрiчному татариновi вiдрубав голову. Вона впала в траву, а кiнь пiгнав з татарином дальше. Вiн все ще держав шаблю вгору, поки не звалився з коня. Нога лишилася в стременi i кiнь поволiк його отак у степ.

Коло Трiски збиралася щораз бiльша купа татар. Вiн рубав на обидва боки.

З того одна частина татарської сили здержалася.

Козаки змiркували, що щось сталося. Один оглянувся й крикнув:

– Хлопцi, ватажок мiж татарвою… Хто в Бога вiрує, не даймо!

Який десяток козакiв завернули коней i пустилися виручати Трiску. Вони бачили, як Трiска ввихався, врубаючи поганцiв. Але й татари роз'їлися, як оси. Козакам стало зле. Татар було чи не триста, козакiв сорок. Вони готовились вже на певну смерть, i кожен молився Боговi в передсмертнiй годинi. Татари згуртувались у подовгасту валку i вже досягали козакiв.

В одного козака кiнь спотикнувся i впав, його сердегу розтоптали татарськi конi.

А поки те, Недоля заходився привiтати татар. Вiн роздiлив свою сотню на двi частини й поставив їх лицем до дороги, куди мали втiкати Трiска з своєю ватагою. Для бiльшого розгону лишили мiж собою вiддаль шiстсот ступенiв.

Татари були такi певнi перемоги, що й не дивились на боки. Вони гнали вперед, як хорти за серною.

Як наблизилися до того мiсця, Недоля дав умовлений знак.

Козацтво рушило з мiсця, i в найбiльшiм розгонi вдарили на татар з обох бокiв.

Залунало козацьке: «Слава Богу!»

Татари не були в силi здержати розiгнаних коней. Вони гнали одною збитою валкою. Розвитися по боках проти козакiв вони й не гадали. Козаки насторчили свої списи i кололи ними завзято у збиту купу.