– Аллах! Аллах! Аллах! – заревiло з усiх бокiв, аж луна степом пiшла…
Козаки усi розскочились вiд татарина й кинулись до зброї…
Дивляться, а їх з усiх бокiв обскочило бiльш як сотня козакiв…
– Чорт батька твого! – сердяться козаки: – От налякали!
– Ха! ха! ха! – смiялися тi, що тепер прийшли: – Правда, що налякали?..
Попереду виїхав сотник Андрiй Недоля на буланому турецькому конi.
– А в вас до бiса який звичай? Вас би треба палицями! Згуртувались, як вiвцi над сiном, та й про свiт забули… А де вартовi, де сторожа?
– Якого бiса нам удень сторожi? – обiзвався Трiска. – Хiба ми послiпли?
– Видно, що й послiпли й поглухли. Ми пiд'їхали пiд самiський обоз, а ви нi чичирк… Вам би чабанами бути, а не козаками; тьфу, крамарi! Татарина торгують.
Трiсцi кров пiдступила до голови на таку зневагу…
– Ти не гримай! – каже i вдарив рукою по шаблi.
– Звiдки Господь привiв? – спитав дiд Панас.
– Що тут у вас сталося? – питає Недоля.
Дiд Панас розповiв йому усе…
– Гаразд, хлопцi! Робота буде, лише конi трохи спочинуть… Як тебе звуть?
– Я Остап Трiска, ватажок…
– Ось i добре, – каже Недоля.
– Пристаєте, панове козаки, пiд мою руку? – гукнув Недоля.
– Нема що говорити, а треба пристати! – каже дiд Панас: – Хай буде один ватажок, бо де двi газдинi, там хата неметена. Сотника Недолю я добре знаю й скажу, що славний козак…
– Хай буде й вiн, аби добрий! – гукали козаки.
Недолинi козаки пустили своїх коней у рiчку, а вiдтак поприпинали пастися.
Недоля, узявши Трiску й дiда Панаса пiд руку, пiшов з ними на могилу порадитись.
Тим часом козаки забавлялися з татарином. I мiж ними були такi, що знали по-татарськи.
Татарин просив їсти. Йому розв'язали руки, дали чарку горiлки й пiднесли казанок з кашею. Татарин був голодний, як вовк, i жваво напихав в себе кашу. Тепер стало йому весело i вiн став розмовляти…
– Може тобi показати того хлопця, що ти за ним гнався?
– Ану, покажiт…
– Павлусю, ходи сюди!
Павлусь, побачивши татарина, задрижав на тiлi… Не хотiв iти…
– Ну, ходи, не бiйся, вiн тобi нiчого не зробить тепер, – пiдбадьорювали його козаки.
Павлусь дивився заляканими очима на татарина.