— Тату, ти і виховав.
— Отже, щось пішло не так, якщо ти зв’язалася з клятим німецьким пекарем.
— Він австрієць.
— Яка різниця? Чи, може, завести тебе в лікарню для ветеранів, щоб ти подивилась, на яких ідіотів перетворилися ці хлопчики через газові атаки? І я, саме я дав гроші на цю кляту лікарню!
— Ти дуже добре знаєш, що Френк не воював: його інтернували. Він ніколи нікого не кривдив.
— Ханно, будь розумною. Ти гарна дівчина. І є багато гарних хлопців у Перті, Сиднеї чи Мельбурні, які матимуть за честь одружитися з тобою.
— Тобто отримати твої гроші.
— І знову ми повернулися до того самого? Ти занадто хороша для моїх грошей, так, моя дівчинко?
— Це не так, тату…
— Я працював як проклятий, щоб усе це заробити. Я не соромлюся того, ким є і звідки родом. Але ти можеш мати більше.
— Я просто хочу жити власним життям.
— Послухай, якщо ти хочеш зайнятися благодійністю, то йди й поживи в місії з тубільцями. Або попрацюй в дитячому будинку. Ти не повинна одружуватися з благодійності.
Обличчя його дочки побагровіло, серце вискакувало з грудей, і не тільки від обурення, а й від підсвідомого жаху, що це правда. Що робити, якщо вона сказала Френкові «так» тільки на зло женихам, котрих цікавили її гроші? Чи, може, вона просто хоче згладити всі його страждання? А потім Ханна згадала, що відчувала, коли бачила його усмішку, те, як він піднімав підборіддя, коли шукав відповідь на її запитання, і заспокоїлася.
— Він порядна людина, тату. Дай йому шанс.
— Ханно. — Септимус поклав руку на плече доньки. — Ти знаєш: ти для мене все. — Він погладив її по голові. — Маленькою ти не дозволяла мамі розчісувати твоє волосся. Ти кликала: «Та! Я хочу, щоб татко це зробив!» І я розчісував. Ти сиділа в мене на колінах перед каміном, і я розчісував твоє волосся, а на вогні готувалися оладки. Ми пересвідчувалися, що мама не бачила, як олія капнула на твою сукню. І твоє волосся сяяло, мов у перської принцеси. Просто почекай. Просто трохи почекай, — просив батько.
Якщо йому лише потрібен був час, щоб звикнути до цієї ідеї, щоб подивитися на все по-іншому… Ханна готова була поступитися, але він продовжив:
— Ти все зрозумієш, ти побачиш, що робиш велику помилку. — Він глибоко вдихнув і видихнув — діловито виніс ухвалу. — І ти подякуєш долі, що я відрадив тебе від цього кроку.
Вона відсахнулася.
— Мене не треба опікати. Ти не можеш відраджувати мене брати шлюб із Френком.
— Ти маєш на увазі, не можу врятувати тебе від нього.
— Я досить доросла, щоб одружитися без твоєї згоди, і я одружуся, якщо захочу.
— Ти можеш начхати на те, що це означатиме для мене, але подумай про сестру. Ти знаєш, як це сприймуть.
— Тут всі ксенофоби і лицеміри!
— О, університетська освіта варта кожного пенні. Отже, тепер ти можеш обзивати тата химерними словами. — Він подивився їй прямо в очі. — Я ніколи не думав, що скажу це моїй дівчинці, але якщо ти одружишся з ним, то цей шлюб буде без мого благословення. І без моїх грошей.
Ханна випросталася й з холодним серцем, чим нагадала Септимусу свою матір, промовила:
— Якщо ти хочеш цього, тату, то так і буде.
Після невеликого весілля, на яке Септимус не прийшов, подружжя оселилося в хиткому дощаному будиночку Френка на околиці міста. Без сумнівів, жили вони скромно. Ханна давала уроки гри на фортепіано і навчала деяких робітників лісопилки читати й писати. Дехто з них навіть зловтішався на саму думку, що вони найняли на роботу — навіть якщо йшлося про годину на тиждень — дочку людини, яка найняла на роботу їх. Проте, по правді кажучи, люди поважали доброту, простоту і ввічливість Ханни.
Дівчина була щасливою. Вона знайшла собі чоловіка, який, схоже, повністю її розумів, з яким вона могла б обговорювати філософію та класичну міфологію і від посмішки котрого зникало всяке занепокоєння, а труднощі здавалися незначними.
Із часом до пекаря, чий акцент усе ще відчувався, почали ставитися толерантніше. Дехто, як-от дружина Біллі Вішарта чи Джо Рафферті і його мати, демонстративно переходили на інший бік вулиці, коли перетиналися з ним, але загалом усі заспокоїлися. До 1925 року Ханна та Френк вирішили, що життя стало стабільнішим, заробляють вони достатньо, тому можна подумати про дитину, і в лютому 1926-го в них народилася донька.
Ханна згадувала ритмічний тенор Френка, коли він качав колиску. «Спи, дитя, засинай! Тато ягня пасе, мама трясе деревце, з нього сон зійде нехай. Спи, дитя, засинай!»