— Це прекрасна шаль, така гарна вишивка. Моя мама мала схожу. Китайський шовк надто дорогий: було б шкода її загубити. — Він, шанобливо вклонившись, збирався піти.
— Я раніше не бачила вас тут, — сказала Ханна. Вона розчула його чарівний акцент.
— Я тільки почав працювати в пекарні. Я Френк Ронфельдт. Радий познайомитися з вами, мем.
— Отже, ласкаво просимо до Партаґеза, пане Ронфельдте! Сподіваюся, вам тут сподобається. Я Ханна Поттс. — Вона перекладала з руки пакунки, щоб накинути шаль.
— Будь ласка, дозвольте мені, — запропонував він і одним рухом накинув їй на плечі шаль. — Гарного вам дня! — Він широко усміхнувся. На сонці його очі були неймовірно синіми, а світле волосся сяяло.
Вона перейшла дорогу, де її чекав екіпаж, і помітила жінку, що злостиво подивилася на неї та плюнула на тротуар. Ханна була приголомшена, але нічого не сказала.
Через кілька тижнів вона знову завітала до маленької книгарні Мейзі Макфі. Коли увійшла, то побачила Френка, котрий стояв біля прилавка і на якого кричала якась матрона, вимахуючи ціпком, щоб довести власну правоту.
— Сама лише думка, Мейзі Макфі! — вигукувала жінка. — Думка про те, що ти продаєш книжки, які подобаються фрицам. Я втратила сина й онука через тих тварюк і я не очікувала, що ти допомагаєш їм, мов Червоний Хрест.
Мейзі мовчала, а Френк сказав:
— Я прошу вибачення, якщо я щось вам заподіяв, мем. Це не вина панни Макфі. — Він усміхнувся і простягнув їй розгорнену книгу. — Бачите? Це просто поезія.
— Тільки поезія, що за нісенітниця! — відрубала жінка, стукаючи ціпком по землі. — Хіба вони можуть створити щось справді вартісне! Я чула, що у нас в місті є фриц, але не думала, що він насмілиться показатися нам на очі! А щодо тебе, Мейзі! — вона повернулася до прилавка. — Твій батько, певно, перевертається у своїй могилі.
— Перепрошую, мені дуже шкода, — сказав Френк. — Панно Макфі, будь ласка, візьміть книжку. Я не хотів нікого образити. — Він поклав десять шилінгів на прилавок, вийшов і пронісся повз Ханну, не помітивши її.
Жінка вибігла з крамниці й вирушила в протилежному напрямку.
Мейзі та Ханна якусь мить дивилися одна на одну, а потім власниця магазину усміхнулася і спитала:
— Давайте ваш список, панно Поттс.
Мейзі пробіглась очима по сторінці, а Ханна підійшла до залишеної книжки. Їй було цікаво, чому цей томик у шкіряній палітурці викликав таке обурення. Вона відкрила його. На форзаці готичним шрифтом було написано: «Das Stunden Buch»[11] — Райнер Марія Рильке.
Дівчина вивчала в школі німецьку і французьку мови й чула про Рильке.
— І, — сказала вона, простягаючи двохфунтову банкноту, — можна я візьму цю книгу теж? — Мейзі здивовано поглянула на неї, і Ханна додала: — Потрібно залишити минуле позаду, ви так не вважаєте?
Власниця крамниці загорнула книжку в коричневий папір і перев’язала шпагатом.
— Правду кажучи, тепер мені не потрібно відправляти її назад до Німеччини. Більше ніхто її тут не купить.
За кілька хвилин Ханна зайшла до пекарні й поклала згорток на прилавок.
— Ви б не могли передати це пану Ронфельдту, якщо ваша ласка? Він забув це в книгарні.
— Він у задньому дворі. Я покличу його, — відповів пекар.
— О, немає потреби. Дуже дякую! — промовила вона й покинула пекарню, перш ніж він встиг щось сказати.
Через кілька днів Френк зайшов до неї, щоб особисто подякувати за доброту, і в її житті розпочався новий етап, про який, на перший погляд, вона могла тільки мріяти.
Захват Септимуса Поттса від того, що його дочка почала зустрічатися з тутешнім хлопцем, перетворився на жах, коли він дізнався, що той був пекарем. Але він згадав себе замолоду і вирішив не дуже виступати проти ремесла хлопця. Однак звістка, що той був німцем, чи майже німцем, викликала в Поттса огиду. Непорозуміння з Ханною виникли одразу після початку залицяння, і кожен з них був достатньо впертим та впевненим у своїй правоті.
За два місяці ситуація досягнула критичної точки. Септимус Поттс міряв кроками вітальню, намагаючись збагнути новину.
— Ти при своєму розумі, дівчинко?
— Це те, чого я хочу, тату.
— Одружитися з фрицом! — Він подивився на світлину Еллен у срібній рамці, що стояла на камінній полиці. — Твоя мати ніколи не пробачить мені! Я обіцяв їй виховати вас правильно…
[11] Часослов (нім.).