На зворотному шляху Ханна заходила до церкви й тихо сиділа на останній лаві біля статуї святого Юди. Іноді вона залишалася там доти, доки довжелезні тіні евкаліптів не падали на вітражі, а свічки не перетворювалися на калюжі застиглого воску. Ось тут Френк і Ґрейс усе ще існували саме доти, доки вона сиділа в затінку. Коли їй і це ставало не під силу, жінка поверталася додому і тільки тоді заглядала в поштову скриньку, якщо почувалася досить сильною, щоб подолати розчарування від того, що скринька була порожньою.
Протягом двох років вона писала куди тільки могла: у лікарні, порти, до екіпажів кораблів — до всіх, хто міг би хоч щось знати, але у відповідь отримувала тільки ввічливе запевнення: якщо вони почують якісь новини про її зниклого чоловіка й дочку, то відразу повідомлять.
Той січневий ранок був спекотним, невпинно галакали сороки, і цей шум губився в бризках сонця над евкаліптами під куполом блакитного неба. Наче в трансі, Ханна пройшла кам’яною доріжкою кілька ярдів від веранди. Вона давно вже перестала помічати гарденії і стефанотиси, відчувати їхній солодкий вершковий аромат. Заіржавіла поштова скринька відкрилася зі скрипом, немов неохоче. Усередині щось біліло. Жінка закліпала. Лист.
По конверту вже встиг проповзти равлик, залишивши по собі блискучий слід, що переливався всіма барвами веселки. Марки не було, а почерк здався Ханні впевненим і твердим.
Жінка принесла конверт до хати й поклала на обідній стіл, порівнявши його з краєм. Вона довго сиділа перед ним, а потім взяла до рук канцелярський ніж з перламутровою ручкою і почала розкривати конверт, намагаючись не порвати те, що було всередині.
Ханна витягла папір, один невеликий аркуш, на якому було написано:
Не хвилюйтеся за неї. Дитина в безпеці. Її люблять і про неї добре піклуються, і так буде завжди. Ваш чоловік упокоївся в руках Господа. Я сподіваюся, це вас заспокоїть.
Помоліться за мене.
У будинку було темно, штори з парчі закривали його від сонця, як щит від надто яскравого світла. На задній веранді у виноградній лозі так голосно цокотіли цикади, що у вухах Ханни дзвеніло.
Вона вивчала почерк. Слова були в неї перед очима, але жінка не зовсім їх розуміла. Її серце калатало, вона задихалась. Коли відкривала лист, то боялася, що він може зникнути — таке вже траплялося раніше: вона бачила Ґрейс на вулиці в її рожевій дитячій сукні, а потім виявлялося, що це був просто пакунок такого ж кольору або спідниця якоїсь жінки; чи, кинувши погляд на силует людини, вона могла б присягнути, що то її чоловік, навіть іноді смикала його за рукав, а потім розгублено розуміла, що цей хтось не має нічого спільного з ним.
— Ґвен! — покликала Ханна, коли нарешті знову змогла говорити. — Ґвен, ходи сюди на хвилинку! — Вона звала свою сестру зі спальні, боячись, що якщо поворухнеться сама, то лист випарується. Це міг бути міраж.
Ґвен прийшла, все ще тримаючи в руках вишивку.
— Ти кликала мене, Ханні?
Ханна нічого не сказала, а просто кивнула в бік листа. Сестра взяла його до рук.
«Принаймні, — подумала Ханна, — він мені не примарився».
За годину вони вийшли з простого дерев’яного котеджу й попрямували до Бермондсі, кам’яного будинку Септимуса Поттса, що стояв на пагорбі на околиці міста.
— І він був там, у поштовій скриньці, сьогодні? — спитав той.
— Так, — відповіла Ханна, все ще оторопіла.
— Хто б міг таке зробити, тату? — спитала Ґвен.
— Звичайно, той, хто знає, що Ґрейс жива! — вигукнула Ханна. Вона не бачила, як переглянулися її батько й сестра.
— Ханно, люба, це було дуже давно, — сказав Септимус.
— Я знаю!
— Він просто має на увазі, — мовила Ґвен, — що це дивно: раніше не надходило ані звісточки, і тут, ні з того ні з сього…
— Але це вже щось! — заперечила Ханна.
— О Ханні! — похитала головою Ґвен.
Того ж дня сержант Накі, старший поліцейський у Партаґезі, незграбно сидів у низькому старезному кріслі, поставивши собі на коліно витончену чашку з чаєм й одночасно роблячи спроби занотувати щось.
— І ви не бачили нікого чужого біля будинку, панно Поттс? — спитав він Ґвен.
— Нікого. — Жінка поставила на журнальний столик глечик із молоком. — Сюди рідко хто приходить, — додала вона.
Він щось записав.
— Ну?