Минуло півроку, відколи вони повернулися на Янус у січні 1928 року.
Люсі ледь нахилила голову й замугикала, зволікаючи час.
— Хочеш підказку?
Дівчинка кивнула.
Ізабель надягнула одну шкарпетку.
— Давай другу ніженьку. Ось так. Гаразд, підказую. Ти дуже хороша дівчинка, тому, можливо, сьогодні їстимеш апельсини…
— Катер! — вигукнула маленька, зісковзнувши з маминих колін і підстрибуючи з одним черевичком на нозі, а іншим у руці. — Катер іде! Катер!
— Так. Тому ми гарно приберемо будинок, бо до нас прийдуть Ральф і Блуї.
— Так! — погодилася з нею Люсі й прожогом кинулася на кухню, щоб сказати: — Татку, Альф і Буї ідуть!
Том, взявши її на руки, поцілував.
— Моя розумничка! Сама згадала чи хтось допоміг?
— Мама сказала, — зізналася вона з посмішкою і висковзнула на землю, щоб знову знайти Ізабель.
Незабаром мама й дочка, одягнені в калоші та пальта, направилися в бік курника. У руках Люсі стискала мініатюрну версію кошика Ізабель.
— Справжнє дефіле, — зауважив Том, який саме прямував до повітки.
— Краще бути в теплі, ніж модною, — відповіла Ізабель і швидко чмокнула його. — Ми йдемо розшукувати яйця.
Усередині курника Люсі збирала яйця обома руками кожне, перетворивши справу, з якою Ізабель могла впоратися за кілька секунд, на важливий ритуал. Вона прикладала кожне яйце до щоки й доповідала: «ще тепле» або «вже холодне». Дівчинка передавала його Ізабель для безпечного зберігання, останнє ж поклала у свій кошик. Потім почала дякувати кожній курочці за її внесок у кошик.
— Спасибі, Дафно! Спасибі, Рябенька!
На городі вона трималася за держак лопати разом з Ізабель, копаючи картоплю.
— Я думаю, тут є кущик… — сказала жінка, очікуючи, поки Люсі помітить світлу плямку в піщаному ґрунті.
— Там! — сказала дівчинка і, просунувши руку в отвір, витягнула камінь.
— Майже, — усміхнулась Ізабель. — А біля нього? Поглянь із цього боку.
— Топля! — сяючи від щастя, Люсі підняла над головою свій трофей. На її волосся та очі посипалася земля, примусивши дівчинку розплакатися.
— Давай подивимося, — заспокоювала її Ізабель, витираючи руки об комбінезон, перед тим як торкатися ока.
— Ось і все, а тепер покліпай для мамочки. Люсі, все минулося!
А дівчинка продовжувала кліпати очима.
— Немає, — зрештою сказала вона. І додала: — Ще топлю!
Полювання почалося знову.
У будинку Ізабель підмела підлогу в кожній кімнаті, зібравши піщаний пил у купи в кутку, щоб винести їх. Відбігши поглянути на хліб у духовці, вона знайшла слід, що вів по всьому будинку. Це Люсі намагалася носити сміття совком.
— Подивись, мамо! Я допомагаю!
Ізабель поглянула на сліди справжнього маленького циклону й зітхнула.