— Цить! — гарикнув полковник.— Тут я запитую, тож відповідай, поки жива. Де Галя?
— Її було запрошено на день народження до полковника Вольфа, але вона й досі не повернулася.
— Полковник Вольф — це я, і мої іменини давно закінчились. А дочка твоя щезла…
— Як це — щезла?.. Куди? — занепокоїлася мати.— Куди вона могла щезнути?
— От про це ми й хочемо дізнатися від тебе.
— Я ж нічого не знаю.
До кімнати зайшло кілька штабних службовців, серед них і фельдфебель Буш.
Полковник Вольф продовжував допит уже перед глядачами, демонструючи, з якими «благородними намірами» він прийшов на цю землю.
— Твоя дочка комуністка? Відповідай!
— Ні.
— Комсомолка?
— Не знаю.
— Брешеш, сліпа!
Мати мовчала, розмірковувала. І раптом зрозуміла: «Ні, Галя не в їхніх пазурах. Мабуть, щось сталося і вона втекла до наших. Авжеж, до наших, так воно й є…»
— Ти ще й оглухла до всього? — навіснів Вольф.
«А якщо Галя не в їхніх руках, то можна з ними інакше розмовляти, я вже нічого не боюся…»
— Чому комуністи, відступаючи, й вас не забрали з собою? — спитав полковник.
— Ми не захотіли.
— Чому?
— Бо я люблю свою батьківську хату, бо рідний поріг для мене святий…
— А де твій чоловік? Кажи, він комуніст чи партизан?
Мати чекала цього запитання і зараз, коли почула його, знову згадала той далекий день, коли в їхню хату вдерся фельдфебель зі шрамом під лівим оком…
— Ти його повісив ще у вісімнадцятому, тварюко, а я, дружина його, осліпла від твого удару чоботом, але не сконала… Галя народилася здоровою, і син мій здоровий та дужий, він недалеко звідси, він не забув про свою матір і ще повернеться. Чуєш, він неодмінно прийде…
— Замовкни, стара! — Вольф аж затремтів од злості.— Виходить, це ти, виходить, ми знову зустрілися? Треба було тебе ще тоді повісити разом з твоїм чоловіком та щенятами…
— Ти хотів убити мене, але не зміг. Того разу ти втік, а тепер не втечеш, не сподівайся.
Полковник голосно зареготав. Його регіт підхопили присутні. Лише фельдфебель Буш, вражений хоробрістю цієї старої жінки, стояв із скам’янілим обличчям.
— Ти божевільна, невже не бачиш, що комуністам настав край?
— Оце ще ми побачимо…
Вольф знову зареготав.