Месник: Повісті та оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Яволь, пане полковник,— випнув груди ад’ютант. Потім звернувся до Галі: — Ходімо зі мною, фройляйн.

Галя підвелася, злегенька кивнула головою і пішла за капітаном.

Вечоріло, коли Галя поверталася додому. Не доходячи до хати, раптом зупинилася, закам’янівши.

— Леле, та що ж це вони, іроди, роблять…

Ціла рота німецьких солдатів, роздягнувшись до пояса, озброївшись пилками та сокирами, вирубували ліс. Валяли прадавні дерева, зрізували молодняк, корчували кущі.

Галю ніби хтось ножем у серце штрикнув,— адже все її дитинство, юність минали під оцими деревами, без яких уже й не уявлялося життя. Скільки солодких спогадів було пов’язано з отим високим кленом, розлогою ялиною, старою березою… Скільки мрій там народжувалося… Цей ліс для неї був такий самий дорогий і рідний, як домівка. А тепер… страшно глянути.

— Варвари,— ледве стримуючи обурення, прошепотіла Галя. Вона помітила знайомого фельдфебеля, який завзято бігав поміж солдатами, давав вказівки, як швидше впоратися з роботою. Вищання пилок і дзвін сокир, чужинська мова й тріск дерев, що падали,— усе це нагадувало пекло. Хотілося тікати світ за очі… Заревли вантажні машини — під’їхали забирати вирубаний ліс.

— Чого мнетеся, роти пороззявляли? — закричав фельдфебель.— Ану мерщій вантажити, бо нас тут і ніч застане. До темряви треба впоратися, гайда!

— Не встигнемо, тут ще добрий шмат роботи,— буркнув один із солдатів.

— Заткнися, свиня! — відрізав фельдфебель.— Працювати треба, а не язиком молоти.

Солдат зіщулився і швиденько метнувся до машини, де вже вантажили на кузов колоди.

— Здрастуйте, фройляйн, звідки це ви йдете?

— Зі штабу.

— Отже, працюєте у нас?

— Так.

— Чудово. Правильно зробили, що послухалися мудрої поради. Не пошкодуєте.

— Якось же треба жити…

— Ваша правда, фройляйн. А до того ж…

Галя не дала йому докінчити фразу:

— Скажіть, будь ласка…

— Вибачте, фройляйн, але я ще навіть не відрекомендувався,— простодушно перебив і він її.— Моє ім’я Буш, можете звати фельдфебель Буш.

— Фельдфебель Буш,— відразу підхопила Галя,— скажіть, будь ласка, що все це означає,— кивнула вона на солдатів, що метушилися біля машини.

— Я, фройляйн, тільки виконавець, це не з моєї вини. Ви повинні зрозуміти, що відмовитися виконувати наказ я не міг,— він винувато схилив голову.

— Але ж це варварство…

— Так, ваша правда. Але те, що ліс так близько підступає до села, не подобається командирові дивізії. Він наказав вирубати чималу площу, аби тут відкривався простір, як у полі. Мабуть, здогадуєтеся навіщо.

— Ні,— похитала Галя головою.

— Щоб застрахуватися від несподіваного нападу партизанів.

— А-а-а, зрозуміло. Але я щось не чула про них у наших краях.

Фельдфебель оглянувся довкола. Переконавшись, що їх ніхто не чує, сказав:

— Фройляйн, я хотів би зайти до вас у дім, маю дуже важливу розмову.