Месник: Повісті та оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якоїсь миті вони водночас потяглися одне до одного, й Аршавір обняв її тонкий стан, пригорнув дівчину до себе й поцілував у ніжні вуста. Кожен чув, як лунко б’ється у грудях серце іншого…

У полоні кохання, вони тієї миті не пам’ятали, що в світі точиться війна і ллється кров.

Так, була війна. Йшли до бою і вмирали солдати, рвалися бомби й горіли людські оселі… а тут, за кільканадцять кілометрів од того пекла, життя брало своє…

Аршавір і Галя тієї хвилини були найщасливіші люди на землі, й світ здавався їм солодким. Їхні очі світилися радістю, здавалося їм, що сила кохання здатна захистити од війни їхнє щастя, відстояти мирне життя, в якому запанує тільки вона, любов.

— Галю,— пошепки мовив Аршавір,— ти запала мені в серце ще до нашої зустрічі.

— Як це? — всміхнулася вона.— Не бачивши?

— Так, ще й не бачив тебе. В дорозі твій брат розказав про тебе. Олесь теж чув.

— Що ж він розказав?

— Я просив, щоб Олег описав, яка ти з себе. Ну, він і розповів, що русява, з блакитними очима… Я тебе зразу уявив, Галю. Як живу побачив.

— А коли наяву побачив, то не розчарувався?

— Що ти, Галю, в житті ти ще краща. Тільки… є в тебе один недолік…

— Який?

— Ти не образишся?

— Ні, кажи.

— Вища освіта,— засміявся Аршавір.— Коли Олег сказав, що ти закінчила університет, то я подумав: «Ну, до неї і не підступишся…»

— Ех, що з того, що закінчила,— зітхнула Галя.— Війна обірвала всі мрії.

— А про що ти мріяла?

— Вивчала німецьку, хотіла займатися перекладом. Але, як бачиш, мрія так і лишилася мрією.

— Нічого, після війни надолужиш. А що про мене казати, коли за плечима всього лише десятирічка. Правда, німецьку я теж знаю непогано. Думав, попрацюю рік-другий, а там теж піду на філологічний.

— Ну, звичайно, ти ж поет,— всміхнулася Галя.

— Не смійся, тоді я зовсім не збирався писати вірші. Мабуть, ніколи б і не писав, аби не зустрів тебе. Але мову й літературу любив завжди. Й іноземні мови хотів вивчати, це правда…

Аршавір умовк, наче щось пригадуючи.

— Бач, у нас і мета з тобою однакова,— сказала Галя.— Це ж треба, щоб так співпало.

— Так, тільки ти все-таки закінчила філологічний, а я…

— А ти після війни теж вступай у Київський університет, я допоможу тобі підготуватися.

— Хочеш сказати, що будеш моєю учителькою?

— І навіть дуже суворою. Якщо не підготуєш уроки на відмінно — поставлю в куток.

— Отак — на одній нозі? — Аршавір злегенька взявся за Галине плече й підняв одну ногу.

— Саме так.

— Згоден стояти вічність, тільки б триматися за тебе.