Месник: Повісті та оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так ось як ти хочеш відбувати своє покарання,— засміялася Галя.

— Не інакше.

Зненацька в небі з’явилася ескадрилья ворожих літаків, і на село посипалися бомби. Наші зенітні батареї відкрили вогонь — білими димовими кільцями рвалися снаряди довкола літаків, а ті кружляли все нижче й нижче, трохи не торкаючись верхівок дерев,— то скидали бомби, то навмання відкривали кулеметний вогонь.

І тут Аршавір почув пронизливий, добре знайомий йому свист прямо над головою. На них падала бомба, щомиті збільшуючись у розмірах, і наростав її жахкий свист.

— На землю! — крикнув Аршавір.— Мерщій!

Галя розгублено дивилася на нього, і тоді Аршавір майже силоміць кинув її додолу й накрив собою.

Зовсім недалеко гримнув вибух, здригнулось все довкілля, посипалася вирвана земля.

Коли трохи осіла курява, Галя підвела голову й раптом відчула, що Аршавір не ворушиться. Жах пойняв її, з горла вирвався здушений зойк.

— Аршавіре, Аршавіре, любий, що сталося? — схопившись на коліна й торсаючи його, промовляла крізь сльози.— Ну, розплющ очі, ну встань, встань же, Аршавіре!

Він поволі розплющив очі, але, здавалося, нічого не бачив перед собою.

— Що сталося? Ну, обізвися ж — невже тебе поранило?

— Здасться, зачепило…— поволі приходив до тями Аршавір.— Ліва рука… Але нічого, пусте… Тільки голова наморочиться.

Галя обережно торкнулася його лівої руки й лиш тепер помітила, що з неї вище ліктя цебенить кров. Рукав був розпанаханий осколком.

Дівчина зірвала з плечей свою червону косинку, туго перев’язала руку.

— Болить дуже?

— Ні, навпаки, приємно,— кволо пожартував Аршавір.— Тільки косинки жаль, вона тобі до лиця.

— Ох, мовчи…

— А літаків уже не чути?

— Полетіли.

— Галю, Галинко! — раптом почувся материн голос.— Де ти, дитино?

Галя озирнулася. Мати, простягнувши перед собою руки, навпомацки вийшла з хати й ось тепер, налякана, ледве не бігла в садок, усім єством дослухаючися, чи не обізветься дочка.

— Ми тут, мамо,— гукнула Галя.— Не біжи, почекай, ми вже йдемо.

— Як ви там, Галю, Аршавіре? — допитувалася стривожено.— Живі-здорові?

— Мені нічого, а Аршавіра поранило,— схвильовано сказала Галя.

— Куди поранило?

— У руку.

— Сильно? Кістку зачепило?

— Наче ні.

— І то слава богу,— видихнула мати.— Бігом до хати, перев’язати треба…

Вона хотіла ще щось сказати, аж тут на подвір’я забігли Олег з Олесем.