Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дорогою Мартін і Рут майже не розмовляли. Вона була пригнічена, а він до всього байдужий. Він тільки раз заговорив і сказав їй, що поїде назад на південноморські острови, а вдруге вона порушила мовчанку й перепросила його за свій несподіваний прихід. Ото й тільки. Попрощалися вони чисто офіційно. Потиснули одне одному руки, побажали на добраніч, і він злегка підняв капелюха. Коли двері за Рут зачинилися, Мартін закурив цигарку і рушив до готелю. Проходячи повз будинок, де ховався Норман, він спинився і задумливо зазирнув до під’їзду.

— Брехала, — промовив він уголос. — Запевняла, що так сміливо повелася, а сама про всяк випадок лишила на вулиці брата. — Він розсміявся. — Ну й ця буржуазія! Коли я не мав і шеляга за душею, то не міг і підступитися до його сестри, а як у мене в банку завівся рахунок, він сам привів її до мене.

Мартін повернувся, щоб іти далі, як раптом його нагнав якийсь волоцюга.

— Вибачте, сер, чи не дали б ви мені на ночівлю?

Почувши цей голос, Мартін ураз обернувся і через секунду міцно стискав руку Джо.

— Пам’ятаєш, як ми прощалися в «Гарячих джерелах»? — мовив Джо. — Я ж казав, що ми колись зустрінемось. Я передчував це. От і зустрілися!

А в тебе непоганий вигляд, — бадьоро сказав Мартін. — І навіть погладшав.

— Ще б пак! — просяяв Джо. — Я тільки тепер і зрозумів, що таке життя. Нагуляв тридцять фунтів і почуваюся дай боже. А то ж був так допрацювався, що лишилися самі кістки та шкура. Бурлакування, бач, мені на користь.

— Шкода тільки, що нічим за ночівлю заплатити, — сказав Мартін, — а ніч холодна.

— Що? Нічим заплатити? — Джо сягнув рукою до задньої кишені й видобув звідти повну жменю дрібняків. — Тут би вистачило, — весело сказав він. — Просто ти не виглядав на скупака, от я й зачепив тебе.

Мартін, засміявшися, поступився.

— Та тут у тебе стане й на пару пляшок, — зауважив він.

Джо сунув гроші назад у кишеню.

— Не маю такого звичаю, — заявив він. — Ніхто мене до того не намовить, бо просто мені не хочеться. Як ото ми розлучилися, я тільки раз був п’яний, та й то лише тому, що здуру хильнув натщесерце. Коли я працював, як тварюка, то й пив, як тварюка. А як став жити по-людському, то й п’ю по-людському. Часом перехилю чарчину — і годі.

Мартін умовився зустрітися з ним другого дня і пішов до себе в готель. У вестибюлі він подивився на розклад руху пароплавів. Через п’ять днів на Таїті відпливала «Маріпоза».

— Подзвоніть завтра телефоном і замовте мені каюту, — сказав він портьє.— Тільки не палубну, а внизу з лівого борту. Запам’ятаєте? Краще запишіть: з лівого борту.

Опинившись у себе в номері, він поклався до ліжка й заснув безтурботним, як у дитини, сном. Події цього вечора не справили на нього ніякого враження. На нього ніщо не справляло враження. Навіть радість зустрічі з Джо спалахнула тільки на мить. За хвилину йому вже стало нудно в його товаристві і не хотілося розмовляти. Що через п’ять днів він попливе до любих йому південних морів, теж не тішило його. Він заплющив очі і спокійно проспав вісім безперервних годин. Уночі він не ворушився, не перевертався з боку на бік, і нічого йому не снилося. Сон тепер давав йому забуття, і щодня він прокидався з жалем. Життя гнітило й пекло його, а час тягся нестерпно.

— Слухай, Джо, — сказав Мартін другого дня давньому приятелеві.— Тут на Двадцять Восьмій вулиці живе один француз. Він збив собі добрий гріш і повертається тепер на батьківщину. В нього є гарненька, добре устаткована невелика парова пральня. Коли ти вже нагулявся, то на початок це для тебе як знахідка. Ось тобі гроші й адреса. Купи собі пристойний костюм і о десятій годині приходь до цього агента. Це він мені вишукав ту пральню. Він тобі її покаже, і, якщо вона тобі сподобається й варта своєї ціни — дванадцять тисяч, — скажеш мені — і пральня буде твоя. Ну, а тепер забирайся. Я зайнятий. Зайдеш пізніше.

— От що, Марте, — повільно мовив Джо, закипаючи гнівом. — Я прийшов, щоб з тобою побачитися. Розумієш? На дідька мені твоя пральня? Я хотів, як давній друг, погомоніти з тобою, — а ти мені суєш якусь пральню. Знаєш, що я тобі скажу?.. Іди ти з своєю пральнею під три чорти!

Він забирався вже до виходу, коли Мартін схопив його за плечі й крутнув.

— Джо, ти краще не дурій, — сказав він. — А то я тебе, як давній друг, так натовчу, що довго пам’ятатимеш. Розумієш? Ото будеш? Будеш?..

Джо рвонувся й хотів відштовхнути Мартіна, але той тримав його дуже міцно. Тісно переплівшись, вони закрутилися по кімнаті і раптом нахромилися на стілець, розтрощили його на тріски, самі впавши на підлогу. Джо лежав на спині, розкинувши безвільні руки, а Мартін уперся йому в груди коліном.

Коли Мартін пустив його, він ледве віддихався.

— Ну от, тепер можна й погомоніти, — сказав Мартін. — Зі мною не так просто. Насамперед я хочу закінчити з пральнею. А тоді вже приходь, і побалакаємо як давні друзі. Кажу тобі, зараз я зайнятий. Ось дивись.

Якраз у цю мить в кімнату ввійшов слуга, несучи цілу купу листів та журналів.

— Хіба ж я можу все це читати й розмовляти з тобою? Іди владнай усе з пральнею, а тоді поговоримо.

— Ну гаразд, — нехотя погодився Джо. — Я гадав, що ти просто хочеш спекатись мене, та бачу, що помилявся. Але якби битися насправжки, ти б мене нізащо не подужав. Я б тебе так схопив…

— Добре, ми колись одягнемо рукавиці й тоді побачимо, — сказав Мартін посміхаючись.

— Згода! Як тільки пральню куплю. — Джо простягнув кулак. — Бачиш? Це тобі не жарт.

Коли Джо, нарешті, пішов, Мартін полегшено зітхнув.