Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О, я знаю, ви звісний бешкетник… — почав кочегар.

Тоді почувся ляпас, далі брязкіт розбитого скла, крик,

метушня на кухонному ганку і важкий гуркіт тіла, що плюснуло зі сходів. Сексон почула, як Біллі повернувся на кухню, вимів побите скло, пополоскався під краном і, посвистуючи, витер рушником обличчя й руки. Потім увійшов до вітальні. Сексон навіть не глянула на Біллі,— занадто прикро й важко було їй на серці. Він нерішуче зупинився, немов збираючись на думку.

— Піду до міста, — промовив він. — Там збори спілки. Якщо не повернуся, — знай, що цей недотепа наскаржився на мене.

Він відчинив передні двері й зупинився. Сексон відчула на собі його погляд. Тоді двері зачинилися, і Біллі пішов.

Сексон сиділа приголомшена. Вона не думала — вона не знала, що думати. Усе це було якесь дике й неймовірне. Вона відхилилася у кріслі, заплющивши очі. У душі було порожньо й холодно, — настав кінець, кінець усьому.

Надвечір з вулиці залунали дитячі голоси. Сексон очунялася. Вже смеркло. Вона намацала лампу й засвітила. Тоді вийшла на кухню й довго дивилася на жалюгідну недоварену вечерю. Губи їй тремтіли… Вогонь у грубці погас. Вода википіла, картопля пригоріла. Сексон механічно вишкрябала горнятко, механічно попорала кухню й приготувала картоплю на завтра. Так само механічна роздяглася й лягла в ліжко. Було щось неприродне, ненормальне в її спокої: не встигла вона заплющити очі, як уже заснула важким сном. Прокинулася Сексон, аж коли вранішнє сонце залляло кімнату.

Минула перша її ніч без Біллі. Сексон вразилася, як це вона могла заснути, коли йому загрожувала небезпека? Вона лежала нерухомо з розплющеними очима, ні про що не думаючи. Біль у руці нагадав їй про вчорашнє: від залізних пальців Біллі на тілі в неї виступив чорно-сизий синець. її здивувало не стільки те, що найдорожча людина могла заподіяти їй такого болю, як те, що, стиснувши на мить руку, можна так її покалічити. Яка страшна річ чоловіча сила! І немов зовсім безсторонньо вона подумала, хто з них двох — Чарлі Лонга й Біла — дужчий.

І лише коли вона вдяглася й запалила в печі, у голові їй зароїлися реальніші думки. Біллі не повернувся — отже, його заарештовано. Що вона має робити? Покинути його у в’язниці, вибратися звідси й почати нове життя. Бо хіба ж можливо жити з чоловіком, здатним на такі вчинки? Але чом би й ні? — виринула супротивна думка. Зрештою, він же їй чоловік. «На добру й на лиху долю», — ці слова у глибині свідомості бриніли монотонним акомпанементом до її думок. Покинути його — це здатися. А як повелася б її мати? Ні, Дезі ніколи б не здалася. Дезі боролася б до останнього. Отож і вона, Сексон, має боротись. Та й те сказати — на диво байдуже визнала Сексон, — що Біллі кращий за багатьох чоловіків, власне, кращий за всіх інших, про кого вона чула. їй пригадалося, який він був ласкавий і чуйний до неї, як він любив примовляти: «Дешева рибка, погана юшка. Робертси не скнари».

Об одинадцятій годині до Сексон завітав товариш Біллин — страйкар Бад Строзере. Він розповів, що Біллі заарештовано, що він не захотів піти на поруки, відмовився від оборонця, попрохав, щоб його судили, і визнав свою провину; йому присудили шістдесят доларів штрафу або місяць ув’язнення. Він рішуче відмовився, щоб товариші сплатили за нього штраф.

— Він уперся й нікого не слухає,— закінчив Строзере. — Каже, відсидить, і край. Забагато він пив останнім часом, тож і згубив трохи клепок. Ось його записка. Якщо вам буде треба чого, пошліть по мене. Наші хлопці радо поможуть Біловій жінці. Ви — наша. Як у вас із грішми?

Сексон гордо відмовилася від допомоги, а записку розгорнула тільки тоді, як Строзере вийшов.

«Люба Сексон, цього листа віддасть тобі Бад Строзере. За мене не турбуйся. Це мені наука: я сам заробив, ти сама знаєш. Я мов здурів тоді, а все ж мені дуже прикро. Не навідуйся до мене. Я не хочу. Як треба буде грошей, звернися до спілки, вони дадуть. Секретар там — порядний хлопець. За місяць я вийду. Ти знаєш, Сексон, що я тебе люблю. Скажи подумки, що пробачаєш мені цим разом, і тобі ніколи більш не доведеться мені пробачати.

Біллі»

Після Строзера заявилися висловити Сексон співчуття Мегі Донегю та місіс Олсен; пропонуючи свою допомогу, вони мали тактовність не розпитувати багато про Біллі.

Пополудні прийшов додому Джеймс Гармон. Пожилець трохи шкутильгав, і Сексон помітила, що він силкується не показувати цього. Вона почала перепрошувати його за чоловіка, але він спинив її.

— Я не серджуся на вас, місіс Робертс. Я знаю, що ви цьому зовсім не винні. Від усіх оцих знегод ваш чоловік був сам не свій, та ще й випив, може, — а тут, як на гріх, я під руку навернувся, ну, й вийшло…

— Але все-таки…

Кочегар похитав головою.

— Я все це розумію. Далась і мені горілка взнаки. Хто з нас не грішив? І не варт було мені скаржитися, — то я зопалу. Тепер уже відійшов і сам дуже шкодую.

— Ви дуже лагідна людина, містере Гармоне… — промовила Сексон і зніяковіло додала: — Але… але тепер, коли його нема… ви розумієте, вам не можна тут залишатися.

— Звичайно, це якось незручно. Але не турбуйтесь: я зараз передягнуся й складу свої речі, а о шостій годині надішлю підводу за ними. Ось вам ключ від чорного ходу.

Сексон силоміць всунула йому гроші, заплачені вперед за кімнату. Він щиро стиснув їй руку на прощання і попрохав неодмінно позичити просто в нього у разі скрути.

— Тут нема нічого такого, — запевняв він її.— Я жонатий, маю два хлопці. В одного з них із легенями не гаразд, тож тепер вони обоє живуть з матір’ю в Арізоні. Залізниця допомогла з переїздом.

І коли Гармон зійшов з ганку, Сексон вражено подумала, що от же не перевелися ще добрі люди на цьому жорстокому світі.

Малий Донегю заніс Сексон вечірній випуск газети: там півшпальти було присвячено Біллі. Газета вказувала, що перед судом він стояв з синцями під очима, певно, від якоїсь іншої бійки. Його було змальовано як бешкетника, задираку й паливоду, що своєю присутністю в профспілкових лавах плямить організоване робітництво. Безпричинний напад на кочегара — це незаперечне хуліганство, і якщо всі оклендські биндюжники схожі на нього, то найкраще б узагалі розігнати ту спілку, а спілчан викинути з міста. Газета скаржилася, що вирок надміру м’який. Біллі треба було запроторити щонайменше на півроку. Але — як нібито сказав суддя — це годі зробити, бо й так в’язниці загачено страйкарями, учасниками численних побоїськ.

Цієї ночі Сексон вперше відчула свою самотність. Мозок їй тривожили всілякі видива, раз у раз прокидаючись зі сну, вона даремно мацала рукою коло себе, шукаючи Біллі. Нарешті вона засвітила лампу й лежала, втупившись у стелю, перетравлюючи всі подробиці нещастя, що її спіткало. Вона прощала Біллі — і не могла простити. Кохання Сексон зазнало занадто жорстокого й болючого удару. Її вражена гордість уперто відганяла образ колишнього коханого Біллі. Горілка спалює розум, казала собі Сексон, а проте це не могло виправдати поведінки того, хто був спав тут обіч неї, кому вона віддала себе цілком. Лежачи на цьому широкому ліжкові, вона плакала з самотності й силкувалася забути незрозумілу жорстокість Біллі, й мало не з ніжністю притискалася щокою до синця на руці. І все-таки істота її обурювалася проти Біллі й проти того, що він вчинив. Горло їй пересохло, тупий біль давив груди, гнітило відчуття непоправної втрати. Нав’язливе: «Чому? Чому?» — залишалося без відповіді.

Вранці до неї прийшла Сара — вдруге після її шлюбу: і Сексон не важко було відгадати причину цих ранніх відвідин. Гордість Сексон спалахнула — ні, вона не захищатиме, не виправдуватиме Біллі, але й не нарікатиме ні на що. Все гаразд, і в кожному разі її родинні справи нікого не обходять. Але такий тон тільки розсердив Сару.

— Я застерігала тебе! Це всі знають, — накинулася вона на Сексон. — Я завше казала, що він колодник, волоцюга, п’яниця… Мене аж за серце вхопило, коли я дізналась, що ги воловодишся з боксером! І я тебе зразу остерегла. А ти не послухала… Бач, яка зарозуміла!.. Високодумна яка! Має стільки черевичок, що порядній жінці й не сниться! Я тоді ж таки сказала Томові: «Тепер нашій Сексон амба».

Я так йому достотно й сказала. Як покотивсь по похилій, то вже не спинитись. Чого ти не пішла за Чарлі Лонга?! Рідню бодай би не заплямувала! І це ще квіточки, а незабаром і ягідки будуть, — згадаєш мов слово!.. Не знати, що на тебе чекає. Твій лобуряка заб’є ще когось на смерть, і його повісять. Побачиш, побачиш незабаром і згадаєш моє слово. Як послала собі, так і спатимеш…