Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ну, чого він дав Джонні Блекові чотири роки, а Келові Гачінсу двадцять, а не навпаки?

Блека й Гачінса я знаю змалку. Вони водилися з хлоп’ячими ватагами з Десятої та Кірхем-стріту, а деколи і з моєю братією. Часом після школи ми ходили купатися на Сенді-Біч або до плавучих доків — кажуть, наче вода там завглибшки у шістдесят футів, тільки це брехня. Якось у четвер ми накопали на березі цілу гору мушлів, а в п’ятницю просачкували, щоб їх розпродати. І ми часто вибиралися на Скелястий мур ловити рибу та крабів. А раз, у день затемнення сонця, Кел зловив окуня — як ті двері завбільшки. Я зроду не бачив такого. А ось тепер Гачінс цілі двадцять років буде в’язнем. Ще добре, що він нежонатий. Якщо його раніш не зведуть у могилу сухоти, то вийде він на волю вже старим дідом… Гачінсова мати боронила синові купатися; а щоб перевірити, лизала йому волосся, коли він повертався додому. Якщо є солонкуватий присмак, хлопцеві перепадає добра хлоста. Але він був не вчорашній: поворітьма завше забігав до якогось сусіднього двору й полоскав голову під краном.

— А я часто танцювала з Честером Джонсоном, — зітхнула Сексон. — І жінку його, Кіті Брейді, знаю хтозна-відколи: ми працювали разом на картонажній фабриці. У неї має бути дитина, і вона перебралася тепер до своєї одруженої сестри у Сан-Франціско. Вона була страх гарненька, і хлопці до неї так і в’язли.

Суворі вироки, замість приголомшити робітників, ще гостріше їх розбурхали. Давня ніжність і закоханість Біллі, що начебто воскресли під час його недуги, коли Сексон так ревно доглядала чоловіка, тепер знову зникли, і він забув своє каяття, що брав був участь у матчі. Додому він приходив похмурий і мовчазний, а якщо розмовляв, то таким самим роздратованим тоном, як і Берт за останніх днів свого могіканського життя. Щораз частіше зникав він з дому і знов заходився пити.

Сексон втратила останню надію, а її хвороблива уява малювала страшні трагедії. Найчастіше ввижалося їй, що Білла вносять на носилках або що її кличуть до телефону в крамниці на розі і чужий голос сповіщає її, що Біллі у шпиталі або в трупарні. А коли сталося загадкове отруєння коней та вибухнув динаміт в особняку одного з магнатів тяглового транспорту, — серце Сексон почало потерпати від іншого жахливого привиддя: Біллі в’язень, у посмугованій одежі, або він сходить на шибеницю у Сан-Квентіні; а їхній маленький будиночок на Пайн-стріті тим часом облягли репортери та фотографи.

Проте жвава її уява зовсім виявилася неспроможною провістити те реальне лихо, що чатувало на неї.

Одного разу Гармон, ідучи на роботу, затримався на кухні й розповів Сексон про залізничну катастрофу, що сталася напередодні біля Елвайського болота: як перекинувся паротяг, і як машиніст, залишившись цілий та здоровий, не міг ніяк вибратися з-під нього й урятуватися від морського припливу, і як він благав пристрелити його. Біллі надійшов наприкінці розповіді, і Сексон, помітивши похмурий погляд його обважнілих очей, зрозуміла, що він добре напідпитку. Біллі хмуро втупився в Гармона і, не привітавшись ні з ним, ні з Сексон, сперся плечем до стіни.

Гармон відчув себе ніяково, проте вдав, що нічого не помічає.

— Я оце розповідав вашій дружині…— почав він, але Біллі брутально урвав його:

— Мене не цікавить, що ти тут розповідав! Але слухай, містере, як там тебе!.. Моя жінка надто часто стелить тобі постіль, і мені це не подобається.

— Біллі! — скрикнула Сексон, і обличчя їй спалахнуло з гніву, сорому й образи.

Біллі навіть не глянув на неї.

— Я не розумію… — почав Гармон ізнову.

— Просто мені твоя пика не до смаку, от що! — заявив Біллі.— І манджай на своїх двоїх, поки вони ще цілі. Забирайся відси. Геть! Це ти розумієш?

— Не знаю, що йому сталося… — похапцем промовила Сексон кочегарові.— Він мов не свій… Мені так соромно, так соромно…

Біллі обернувся до неї.

— А ти заткни пельку і не встрявай.

— Але ж, Біллі…

— Забирайся відси, як тебе там! А ти — гайда в другу кімнату!

— Слухайте-но, — озвався, нарешті, Гармон. — Дивно якось ви поводитеся з людьми…

— Я й так тобі занадто попускав, — шпигнув його Біллі.

— Але ж я справно платив вам за кімнату, хіба ні?

— А мені давно вже треба було скрутити тобі в’язи. Та й зараз ще, либонь, не пізно.

— Біллі, якщо ти посмієш тільки… — почала Сексон.

— Ти ще й досі тут? Якщо ти мені добром не заберешся, я тебе силоміць викину!

Біллі схопив її за руку. Сексон змагалася тільки одну мить: його пальці так уп’ялися їй у тіло, що вона виреклася всякого опору.

З глухим риданням упала Сексон у глибоке крісло у вітальні і стала прислухатися до того, що діялось у кухні.

— Я залишуся до неділі,— я заплатив наперед, — заявив кочегар.

— Не раджу тобі…— звільна, тремтячим з люті голосом відповів Біллі.— Забирай свої манатки на плечі, і щоб духу твого тут не було… а ні, то я за себе не ручуся.