Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не міг же я стати скебом, — закінчив він свою розповідь.

— Звичайно, Біллі, ти не міг, — погодилася Сексон.

Але все-таки вона дивувалася: як це так, людина хоче працювати, робота є, а працювати не можна, бо спілка забороняє! І навіщо взагалі ці спілки? Ну, а якщо вже ті спілки мусять бути, то чому не всі робітники до них належать? Тоді б не було ніяких страйколомів і ніхто не заважав би Біллі працювати кожен день. Сексон міркувала також, де б дістати лантух борошна, бо вже давно перестала купувати готовий хліб, а пекла вдома. Стільки сусідок перейшло, як і вона, на власне печиво, що бідному пекареві-валлійцю довелося замкнути свою крамничку й виїхати разом із жінкою та двома доньками. Куди не глянеш, промисловий конфлікт усім дошкуляв.

Одного дня пополудні до Робертсів завітав якийсь незнайомець, а ввечері Біллі повернувся з дивною новиною: досить йому сказати слово, розповів він Сексон, і йому дадуть посаду старшого у стайні на сто доларів у місяць.

Досяжність таких грошей просто приголомшила Сексон, тим більше, що перед ними стояла вбога вечеря: варена картопля, розігріті боби й маленька сирова цибулина. На столі не було ані хліба, ні кави, ні масла. Цибулину Біллі приніс у кишені — знайшов її на вулиці. А тут маєш — сто доларів у місяць! Сексон облизала сухі губи й, намагаючись не виказати хвилювання, запитала:

— Чому це старий хазяїн звернувся саме до тебе?

— Дуже просто, — відповів Біллі.— 3 тисячі причин. Він доручив Короля й Принца казна-кому, і Король закульгав. До того ж хазяїн, мабуть, довідався, що його скебам найбільше перепадає від мене. А старий Меклін, що хтозна-відколи за старшого в стайні,— він занедужав. Когось треба на його місце. Хазяїн мене знає — я працював у нього давно, і знає, що на мене можна звіритись, — на конях-бо я змалку добре тямлю. Хай йому чорт, таж окрім байдикування це єдине, на чому я знаюся!

— Але ж подумай, Біллі,— прошепотіла Сексон. — Сто доларів у місяць! Сто доларів у місяць!

— І відцуратися товаришів, — відказав він.

В голосі його не було ані запиту, ані ствердження — Сексон могла це зрозуміти, як собі хотіла. Вони глянули одне на одного. Вона чекала, що скаже він, а він мовчав і дивився на неї. Раптом вона відчула, що настав один з найкритичніших моментів у їхньому житті, і взяла себе в руки, щоб якомога спокійніше поставитись до цього. Біллі незворушно мовчав, не хотівши нав’язувати їй своєї думки. Він не хотів їй допомогти. В очах його не було ніякого виразу. Він просто дивився й дожидав.

— Ні… ні, ти не можеш цього зробити, Біллі,— промовила вона нарешті,— Ти не можеш відцуратись товаришів.

Він рвучко простягнув їй руку, і обличчя йому засяяло радістю.

— Дай-но мені! — скрикнув він, і руки їхні міцно стиснулися. — Ти найвірніша в світі дружина. Якби всі робітники мали таких жінок, ми не програли б жодного страйку.

— Як би ти повівся, бувши нежонатий, Біллі?

— Послав би хазяїна к бісу!

— То так само ти маєш зробити й тепер. За що ти стоїш, за те й я стоятиму. Інакше яка б з мене дружина була?

Сексон згадала про незнайомого, що заходив уранці; треба було користуватися з нагоди.

— Сьогодні був у нас один чоловік, Біллі. Він хоче найняти в нас кімнату. Я сказала, що побалакаю з тобою. Він дає шість доларів у місяць. Цих грошей вистачило б на половину внеску за меблі, та ще й на лантух борошна. В нас уже борошно скінчилося.

Для Біллі ця думка була нестерпуча; Сексон це знала і боязко стежила за ним.

— Мабуть, якийсь скеб?

— Ні, він кочегар — працює на товарняках до Сан-Хозе. Звуть його Деймс Гармон. Його нещодавно перевели сюди з Тракі. Він каже, що відсипається переважно вдень і тому шукає кімнати в тихій родині, без дітей.

Біллі погодився аж після довгої розмови, лише коли Сексон запевнила, що пожилець не завдасть їй надмірного клопоту. І все-таки Біллі заявив насамкінець:

— Тільки я не хочу, щоб ти слала постіль будь-якому чоловікові. Не випадає, Сексон. Від цього вже я повинен тебе вберегти.

— Звичайно, Біллі,— жваво відказала вона. — Якби ти згодився стати за старшого в стайні, про це й мови не було б. Але ж ти не повинен того робити — це було б негарно. І якщо я вже стою за те, що й ти, то не заважай мені й допомагати тобі, чим можу.

Виявилося, одначе, що Джеймс Гармон навіть менш клопітний пожилець, ніж Сексон сподівалася. Як на кочегара, він був дуже охайний і після роботи завжди вмивався у себе в депо. Він узяв ключа від кухні і ходив тильними дверима. З Сексон він заледве встигав вітатися й прощатися — уночі працював, удень спав, — і минув цілий тиждень, поки він навернувся Біллі на очі.

Біллі почав повертатися додому щораз пізніше. Повечерявши, знову виходив і не казав Сексон куди; вона й не питала, та відгадати було не важко — запах віскі був надто недвозначний. В такі дні він поводився ще спокійніше, ніж завжди: алкоголь не впливав йому на ноги; в його рухах не було нічого похапливого й непевного. Віскі вдаряло йому тільки в голову і ще дужче затьмарювало очі. Він не зробився легковажний, а чи жвавіший, чи дратливіший. Навпаки — алкоголь надавав його судженням більшої поважності й мало не врочистої глибини. Говорив він мало, але вже як озивався, то неомильним тоном оракула. В такі хвилини йому й не пробуй заперечувати, ані з ним сперечатися — слово його було закон. А вже коли висловлювався круто, то воно виходило вдесятеро крутіше, ніж звичайно, бо це бувала думка, яку він виношував немовби так само розважливо, як і вимовляв.

Не найкращий бік своєї вдачі показував він тепер Сексон. Часами їй здавалося, що обіч неї оселилася якась чужа людина. Сексон почала мимоволі ухилятися від Біллі і даремно втішала себе думкою, що це обставини так впливають на нього, що це не справжнє його «я». Він же був колись такий чутливий, лагідний та уважний! Тоді він по змозі уникав бійок і сварок, а тепер навпаки — наривався на них і мовби захоплювався цим. Усміхався він тепер не часто. Обличчя його стало обличчям дозрілого чоловіка. Губи й очі згрубіли й посуворішали, як і його думки.

Тепер він рідко ставився до Сексон неприязно, але ще рідше бував з нею ласкавий. Він став якийсь байдужий і чужий. Незважаючи на те, що вона бадьоро витримувала страйк опліч нього, для неї, очевидячки, було мало місця в його думках. Навіть привітність його тепер здавалася майже автоматичною, і голубив він її теж немовби за звичкою. Зникли колишня безпосередність і тепло. Іноді, тверезими хвилинами, проблискувало щось від колишнього Біллі, але таке траплялося дуже рідко. Він став похмурий і заклопотаний. Скрута й напруження економічного конфлікту виводили його з рівноваги. Це особливо виявлялося вві сні: його непокоїли кошмари, він стогнав і сопів, стискав кулаки, скреготів зубами, натужував м’язи, погрожував комусь, а обличчя йому перекошувалося з гніву, з горла вихоплювались прокляття. Ночами Сексон лежала поруч із цим чужим, невідомим їй чоловіком, жахаючись його і згадуючи слова Мері: Берт так само кляв і стискав кулаками вві сні, переживаючи знов ті сутички, в яких брав участь удень.

Проте Сексон добре знала, що не з своєї провини став Біллі такий чужий і неласкавий. Якби не страйк, не гризня за роботу, був би він і досі її безмежно коханий Біллі. Ці приспані властивості його вдачі ніколи б у ньому не прокинулись. Щось збудило їх, якісь зовнішні жорстокі чинники відродили в ньому це гидке й жорстоке. І Сексон з болем передчувала, що коли страйк затягнеться, то це друге, чуже «я» глибше й міцніше пустить коріння в Біллиній душі — і тоді їхньому дружньому життю, їхньому коханню настане край. Такого Біллі вона не могла кохати; і такий Біллі не був здатний кохати сам ані заронити в комусь кохання. А діти? Які ж тоді будуть у них діти? На саму цю думку вона потерпала. То було б надто страшно! І в такі хвилини задуми з глибин її душі виривалося неминуче скорботне людське нарікання: Чому? Чому? Чому?

Біллі теж мучили питання, що на них годі було знайти відповіді.