Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Даремно Сексон сподівалась почути від Біллі, як він ставиться до вбивства штрейкбрехерів.

— Страйкарі вчинили не гаразд, — ризикнула вона, нарешті, сказати.

— А ті забили Берта, — відказав він. — І силу інших хлопців. І Френка Девіса забили. Ти знаєш, що він помер? Йому відірвало нижню щелепу, — помер, ще й не встигли навіть до шпиталю довезти. Ніколи ще в Окленді не було стількох забито заразом.

— Але страйкарі самі винні,— провадила Сексон. — Вони почали. То було вбивство.

Біллі тільки хрипко пробурмотів собі щось під носа. Вона зрозуміла, що він каже: «Ну й чорт з ними!» Але коли вона перепитала його: «Що?» — він не відповів. Очі йому затьмарилися і стали глибокі, губи суворо стиснулись, а обличчя немов закам’яніло.

Для Сексон це був болючий удар. Невже й Біл такий, як інші? І міг би вбивати людей, що мають родини, як убивали Берт, Френк Девіс, Честер Джонсон? Невже й Біл дикий звір, пес, що ладен перегризти горло за кістку?

Сексон зітхнула. Життя — така незбагненна загадка! Може, Мерсідіз і справді мала рацію, коли казала про жорстокі закони людського буття?

— Ну, та й що? — злісно засміявся Біллі, немовби відповідаючи на її німі запитання. — Пес загризає пса, так воно одвіку було. Взяти хоча б цю колотнечу. Вони вбивали одне одного так, як південці й північани за Громадянської війни.

— Але ж робітники нічого не досягнуть таким шляхом, Біллі. Ти сам казав, що цим вони лише шкодять собі.

— Може, й так, — неохоче визнав він. — Однак іншого шляху я не бачу. Отож тепер ми на черзі.

— Биндюжники?! — вразилася Сексон.

Він похмуро кивнув головою.

— Хазяї напосідають, дихати нам не дають. Кажуть, що скоро ми плазуватимемо навколішках, щоб нам повернули колишню роботу. Після цієї ворохобні вони ще більше заносяться. Вони мають організоване військо, та ще за ними й духівництво, преса й громадська думка. Вони вже й так не криються зі своїми намірами… І самі провокують нас. Спочатку вони повісять Честера Джонсона, а там по змозі більше з тих п’ятнадцятьох заарештованих. І «Трибуна», і «Вістун», і «Час» — усі газети нахваляються цим. Вони ошкірилися на профспілки. Щоб не було закритих майстерень^{25}. Геть робітничі організації! Та навіть паскудний «Інформатор» і той галасує, що всіх професійних ватажків треба з Окленда помелом вимести, щоб і сліду не залишилось, або на шибеницю їх почепити… Спритно, ге? Нічого не скажеш.

Оце ж і в нас. Тепер ми мусимо страйкувати вже не з солідарності до інших. У нас свої власні турботи. Вони вигнали наших чотирьох найкращих товаришів, що були в погоджувальних комісіях. І вигнали ні про що, ні за що. Хазяї самі підливають масла в вогонь, кажу тобі, і вогонь спалахне, коли вони не схаменуться. Ми вже домовилися із спілкою портовиків у Сан-Франціско, тепер справа певніша.

— Ти хочеш сказати, що ви… страйкуватимете? — спитала Сексон.

Він схилив голову.

— Але ж хазяям це саме наруч — недаремне ж вони ведуть таку політику!

— А хіба не однаково? — знизав плечима Біллі.— Краще страйкувати, аніж чекати, поки тебе виженуть. Вони й незчуються, як ми застукаємо їх зненацька. Хіба ми не знаємо, на що вони вернуть? Вони з усього штату стягають потроху всяких мулопасів та різне дрантя. Мають уже душ сорок і думають набрати кілька сотень, щоб спустити на нас, а тим часом пригощають їх у готелі в Стоктоні. Отож цієї суботи я, либонь, принесу тобі платню востаннє… на певний час.

Сексон заплющила очі й хвилин п’ять сиділа мовчки. Вона не мала такої вдачі, щоб гарячкувати. Врівноваженість, яку так цінував у ній Біллі, ніколи не полишала її в скруті. У голові в неї билася настирлива думка, що вона лише мізерна порошинка, підхоплена цим незрозумілим шаленим виром, де кружляло тисячі тисяч інших порошинок.

— Доведеться взяти трохи з наших заощаджень, щоб заплатити за помешкання на цей місяць, — сказала вона спокійно.

Біллі насупив брови.

— У касі в нас уже не так багато, — признався він. — Треба було поховати Берта, і я взяв, що там не вистачало на похорон.

— Скільки це?

— Сорок доларів. Я гадав, що різник та інші зачекають трохи. Вони ж знають, що я сплачую ретельно. Але вони прямо сказали. Вони давали на борг страйкарям, і тепер їм самим не з медом. Тому я взяв, скільки треба було, з каси. Я знав, що ти не розсердишся. Правда?

Серце Сексон упало, але вона відважно всміхнулася, тамуючи свою тривогу.

— Ти зробив як слід, Біллі. Якби це ти був хворий, я зробила б так само, і Берт теж так само зробив би для нас.

Обличчя Біллі засяяло.

— Ти, Сексон, молодець у мене, — на тебе завжди можна покластися. Ти моя права рука. Ось чому я не хочу більше дітлахів. Загубити тебе — це скалічіти на ціле життя.

— Доведеться трохи обмежувати себе, — замислено промовила Сексон, хитнувши головою. — Скільки ще в нас у банку?

— Близько тридцяти доларів. Бачиш, мені довелося ще заплатити Марті Скелтон… І ще там дещо набігло. Та й спілка, як на те, на кожного наклала додаткового збору по чотири долари, — про всяк випадок, якщо почнеться страйк. Лікар Гентлі обіцяв почекати. Ото щира душа! А якої ти про нього думки?