Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Одного разу, коли Біллі лагодився йти до ломбарду заставляти годинника, Сексон порадила йому позичити грошей у Біллі Мерфі.

— Я вже думав про це, — відповів Біллі,— та тепер невідповідний час. Я не розповідав тобі, що трапилося у вівторок у Спортивному клубі. Пам’ятаєш, я згадував якось про того йолопа, чемпіона американського флоту? Отож Біллі мав битися з ним і гадав, що долари вже у нього в кишені. Під кінець шостого раунду Біллі добре його натовк, а на сьомому був би й доконав, — та, як на гріх, зламав собі праву руку. Той йолоп, звісно, наскочив, як шуліка, на Біллі, і йому стався капець. Еге ж. Нам, могіканам, останнім часом круто ведеться.

— Цить! — скрикнула Сексон, мимохіть здригаючись.

— Чому? — Біллі в подиві аж рота розкрив.

— Не кажи цього слова! Його так часто вживав Берт.

— А-а, могікани! Гаразд, не буду. Хіба ти віриш у забобони, га?

— Ні, але в цьому слові стільки правди, що я не можу спокійно чути його. Іноді мені здається, що Берт мав рацію. Тепер не ті часи. Навіть за мого дитинства було інакше. Ми перейшли через прерії і відкрили цей край, а тепер не маємо змоги тут і на хліб собі заробити. І ні я, ні ти в цьому не винні. Просто, мабуть, сліпий випадок усе визначає — кому щастить, а кому ні. Інакше цього не з’ясувати.

— А як я нуджуся без роботи, — признався Біллі.— Пам’ятаєш, як я працював торік: жодного дня не прогуляв. І було б те саме й тепер, — а тут сиди, сиди тижнями, згорнувши руки. І справді, хто ж таки керує нашою країною?

Сексон давно вже не передплачувала газети. Часом син Мегі Донегю, що розносив «Трибуну», кидав їй на ганок «екстрений» випуск. Газета писала, що організоване робітництво намагається захопити стерно державної влади і що це вони в усьому завинили, ці свавільці-робітники, як день у день твердили редакційні статті. Сексон цьому й вірила і не вірила. Занадто заплутана була для неї ця соціальна головоломка.

Незалежно від того, чим усе мало скінчитись, виглядало на те, що страйк оклендських биндюжників, підтриманих сан-франціськими биндюжниками та спілкою портовиків, затягнеться надовго. Оклендські конюхи та стаєнні, за малим винятком, теж приєдналися до биндюжників. Транспортові фірми і наполовину не виконували контрактів, але їм допомагало оклендське об’єднання підприємців. Власне кажучи, значна частина підприємницьких об’єднань Тихоокеанського узбережжя допомагала оклендським підприємцям.

Комірне Робертси вже заборгували за місяць, хоч за угодою мали вносити на місяць уперед — отже, вони вибилися з колії вже на цілі два місяці. Так само й за меблі заборгували за два місяці. На щастя, Селінгер не дуже напосідав на них.

— Ми вже попускаємо вам, як можемо, — пояснював Сексон його агент. — Мені наказано стягнути з вас чим побільше, хоч при тім не надто напосідати. Фірма чинить по-людському, але ж і їй непереливки. Ви й уявити собі не можете, скільки таких неоплачених рахунків, як ось ваш, обтяжують фірму. Незабаром доведеться їй узятися рішучіше до справи, а то сама збанкрутує. Може, ви таки спромоглися б нашкребти якихось п’ять доларів на тому тижні — треба ж її заспокоїти.

Один з товаришів Біллі по стайні, Гендерсон, не пристав до страйкарів. Незважаючи на поради хазяїв їсти й ночувати у стайні, як і інші штрейкбрехери, Гендерсон щовечора повертався до свого будиночка. Він жив недалеко від Сексон, тут-таки за рогом, на П’ятій вулиці. Не раз вона бачила, як він із судком у руці зухвало проходить Пайн-стрітом, а сусідські хлоп’ята біжать за ним здалеку й хором верещать услід, що він скеб і перекинчик. Одного вечора Гендерсон, ідучи на роботу й нехтуючи небезпекою, зайшов до салуну «Притулок візника» на розі Сьомої та Пайн-стріту. На своє нещастя, він зустрів там свого колишнього товариша по роботі Отто Френка, тепер страйкаря. І вже за кілька хвилин карета швидкої допомоги щодуху везла Гендерсона з проламаним черепом до шпиталю, а поліційне авто з Отто Френком ще швидше мчало до міської в’язниці.

Очі Мегі Донегю радісно блищали, коли вона розповідала Сексон цю подію.

— Так йому й треба, паскудному скебові,— закінчила вона, переводячи дух.

— Але ж бідолашна жінка! — скрикнула Сексон. — Вона така слабосила. Та ще й діти. Вона не дасть їм ради, якщо він помре.

— Їй теж так і треба, негідниці!

Сексон вразила ця жорстокість ірландки. Але Мегі не вгавала.

— Такого варті всі жінки проклятих скебів! Нащо вони живуть зі зрадниками? А діти? Хай діти дохнуть з голоду! Нащо їхні батьки видирають хліб іншим дітям з рота?

Місіс Олсен була не такої думки. Вона пожаліла Гендерсонів, але й тільки. її сестра була дружина Френка, тож доля сестриної родини їй куди більше боліла.

— Якщо Гендерсон помре, Отто повісять, — бідкалася вона. — А куди подінеться тоді бідолашна Гільда? В неї ж

хворі ноги, розширення вен! Хіба вона може вистоювати цілі дні на роботі? А чим я допоможу їй? Мій Карл теж безробітний.

Біллі підходив до справи з іншого боку.

— Це заплямує наш страйк, особливо, як Гендерсон подохне, — мовив він, повернувшись додому. — Френка однаково повісять, а нам доведеться найняти адвоката, хоч вони правлять, як за рідного батька. Вони прогризуть таку дірку в нашій скарбниці, що хоч возом в’їзди! Якби не віскі, Френк ніколи б такого не встругнув. Ти ж знаєш його — доки тверезий, він такий сумирний, що тільки пошукати!

Того вечора Біллі двічі ходив дізнаватися про Гендерсонове здоров’я. Ранкові газети подавали мало надії, а у вечірніх уже була звістка про його смерть. Отто Френк сидів у в’язниці. «Трибуна» вимагала негайного суду над ним і страти, закликаючи присяжних мужньо виконати свій обов’язок, і широко розводилася про те, як це вплине на деморалізоване робітництво. Газета навіть радила виставити кулемети проти юрми, що схопила за горло прекрасний Окленд.

Усі ці події болюче відбивалися на Сексон. Вона була зовсім самотня, бо, крім Біллі, не мала нікого на світі, і ось тепер їхньому подружньому життю й коханню загрожувала небезпека. Коли Біллі не було вдома, вона не мала ані хвилини спокою. То тут, то там траплялися сутички, і хоч Біллі мовчав, Сексон, помічаючи в нього на руках свіжі вразки, знала, що він не стоїть осторонь подій. У такі дні він приходив додому особливо похмурий, довго сидів мовчки у невеселій задумі або відразу йшов спати. Сексон турбувала ця неприродна для нього затайливість, і вона вирішила підбити його на щире слово. Одного разу вона сіла Біллі на коліна, обвила однією рукою за шию, а другою відкинула йому скуйовджене волосся і почала розправляти зморшки на його чолі.

— Слухай-но, мій хлопчику, — почала вона жартівливо. — Ти ведешся нечесно, і я протестую. — Вона затулила йому рота рукою. — Дай мені виговоритися, помовч хвилину, коли вже так довго мовчав. Пам’ятаєш, ми ще до шлюбу вирішили про все радитися і ні з чим не критись. Щоправда, я перша порушила нашу угоду, спродуючи крадькома свою роботу місіс Гігінс. І мені дуже неприємно, що я так вчинила. Мені ще й досі прикро про те згадувати.

Але відтоді я нічого не робила без твоєї згоди. А тепер ти щось маєш на думці і все мовчиш. Ти щось робиш, а мені не кажеш! Біллі, ти ж для мене найдорожчий у світі, ти сам це добре знаєш. Досі ми ділилися всім — добрим і лихим. А тепер я бачу, як ти щодня приходиш з подряпаними руками і мовчиш. На кого ж тобі звірятися, як не на мене? Я люблю тебе, Біллі,— дуже, дуже… і ніщо не може роз’єднати нас, що б ти не вчинив.

Біллі глянув на неї ніжно, але й недовірливо.

— Не крийся, Біллі,— наполягала Сексон. — Пам’ятай, що б ти не вчинив, я завжди буду за тебе.