БЕРЕНІКА. До нього першого?
ФРЕДЕРІК. Перепрошую?
БЕРЕНІКА. Я б могла сказати собі: піду-но я до Бокажа, Мелінга чи Дебюро.
ФРЕДЕРІК (сміється). От нахаба…
БЕРЕНІКА. У Парижі є чимало інших великих талантів.
ФРЕДЕРІК. Так, але саме я маю найгіршу репутацію відносно жінок.
БЕРЕНІКА. Це правда. Отже я сказала собі: піду-но я до Фредеріка Леметра.
ФРЕДЕРІК. «Піду-но я до Фредеріка Леметра, і якщо я йому сподобаюсь, може, він щось і зробить для мене», і звісно, ви не уявляли, що подібна ідея приходить у голову двадцяти дівчатам щоденно, і щонайменше десяток її здійснюють.
БЕРЕНІКА. У цьому я не сумнівалася, це я знала.
ФРЕДЕРІК. Неважливо, ви вигадуєте призначену зустріч і вриваєтеся в мою гримерку. І тут я кричу вам: зупиніться!
БЕРЕНІКА. Перепрошую?
ФРЕДЕРІК. І не мрійте. В актрисі ви бачите лише повію. Але театр — це не тротуар, по якому швендяє розряджена жінка, щоб бути купленою клієнтом. Щоб вам аплодували, треба мати талант.
ФРЕДЕРІК (скрикує). Лебедина шийка.
БЕРЕНІКА (повертаючись до нього). Перепрошую?
ФРЕДЕРІК (бачить обличчя Береніки). Очі кольору яшми…
БЕРЕНІКА. Не розумію.
ФРЕДЕРІК (поволі оговтується). Ні, нічого… ви схожі на… один спогад.
БЕРЕНІКА (усміхається). Приємний?
ФРЕДЕРІК. Побачимо. (Раптово). Ви абсолютно не пасуєте до жодного амплуа.
БЕРЕНІКА. Якого амплуа?
ФРЕДЕРІК. Амплуа відсутності амплуа. (Пауза. Він намагається оговтатись). Що я казав?
БЕРЕНІКА. Щоб бути актрисою, перш за все, треба мати талант. Я гадаю, що ви надто категоричні, якщо не припускаєте в мені жодного. Звідки ви знаєте?
ФРЕДЕРІК (розглядає її). В кожному разі, у вас талант жіночності.
БЕРЕНІКА (розчулена). Дякую.
ФРЕДЕРІК. Я навіть не запитав, як вас звати.
БЕРЕНІКА. Уявляю, що ви знаєте і це. Маріон, Ірма, Марго? Так, Марго!
ФРЕДЕРІК. Так я сказав би за ширмою, до того, як вас побачив. Тепер я думаю, що потрібне більш рідкісне ім'я. Будь ласка, назвіть мені його.
БЕРЕНІКА. А якщо у свою чергу, я його вигадаю?
ФРЕДЕРІК. Тоді воно пасуватиме вам ще більше.
БЕРЕНІКА. Береніка.