MoreKnig.org

Містер Блетсуорсі на острові Ремполі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Веллс Герберт



Шрифт:

Я силував себе думати пpo високі, поважні речі, бо ж то була, напевно, остання моя ніч на цьому світі. Але я був надто стомлений, щоб думати пpo високі й поважні речі. Я думав тільки про ті блискучі пильні очі та про зловісну жадобу, що світилася в них. Нарешті я заснув.

Ось поти я пам’ятаю все дуже виразно. Далі знову мою свідомість повиває туман.

Можливо, я почав марити, розмовляти сам із собою або співати. Може, я робив щось іще химерніше. Але uілком несвідомо я зробив для себе найкраще, що лишень міг.

Напружуючи пам’ять, я ніби крізь туман бачу велику тьмяно освітлену печеру, де височить дерев’яний бовван Великої богині. Я стою біля того боввана, і якісь лисі діди незрозумілими знаками силкуються щось у мене випитати. Я, сам не знаючи чому, відповідаю теж якимись химерними знаками. Потім я лежу на сонці голий, зв’язаний, а жінки поливають мене гарячою водою та шкребуть з усієї сили моє тіло. Далі наді мною справляють якийсь страховинний обряд: мені підносять дві посудини — одну з молоком із горіха буга, другу з кров’ю. Від того, котру з них я виберу, залежить усе. Я сиджу, мов заглиблений у самоспоглядання Будда. Врешті вибираю кров. Юрма довкола радіє, всі всміхаються, і мене примушують випити ту кров. А вегетаріанське молоко погордливо виливають. Усією тією церемонією керує стариган у циліндричній короні.

І ось я вільно ходжу по селищі. Дітлахи вже звикли дивитись на мене шанобливо. Багато часу минуло, багато дечого запало в непам’ять. Я вже розумію майже все, що кажуть дикуни, й сам можу трохи говорити по-їхньому. На плечах у мене шорстка волохата шкура молодого лінивця; череп його вкриває мою голову, як шолом, а кігтисті лапи звисають спереду на груди. На острові Ремполі ще й досі збереглися велетенські земляні лінивці, і я вже бачив невелику черідку цих химерних страховиськ, що пасуться на нагір’ї над нашою долиною. Ця тварина кидає своїх малят напризволяще, вони гинуть, і дикуни здирають із них шкури.

В руці у мене патериця з темного твердого дерева, вся порізьблена непристойними зображеннями й оздоблена перламутром та акулячими зубами. Я думаю про те, яку сенсацію викликав би серед своїх оксфордських знайомих у цьому вбранні, й із тією думкою в моїй голові наче розкривається якесь віконце, до мене повертається пам’ять. Я був колись Арнольдом Блетсуорсі! Хто я тепер? Що з мене стало? Я священний безумець племені. Я наділений пророчим даром. Найкраще те, що, коли я здоровий і вгодований, плем’я процвітає; а коли я захворію, йому стане скрутно. Мені поставили курінь поміж куренів дикунської старшини і оздобили його людськими черепами та гомілками лінивців. Я ласую ніжним, схожим на свинину м’ясом, що мені приносять, і ніколи не питаю, з якого то звіра м’ясо. Але здебільшого моя пожива рослинна. Якраз тепер усе плем’я дуже занепокоєне тим, що я не хочу взяти собі жінку. А я не хочу брати собі жінку, поки вона не помиється, але ж у їхній мові зовсім нема слова, що означало б «митися». І навіть на мигах я ніяк не можу їм того витлумачити. Одну з пропонованих мені дівчат відвезли на човні в море й утопили, вважаючи, що виконують моє бажання.

Отак ожила моя пам’ять і все, що я побачив і зазнав серед дикунів, улилося в мою, давнього Арнольда Блетсуорсі, свідомість.

Все минуле постало тоді переді мною вмить, ніби з нічого, з небуття. Виникло, живе й виразне, під блідо-блакитним, чужим небом. Мені пригадався Оксфорд, як чистеньке, гарне, затишне містечко, де я прожив невинну, сповнену надій юність. Тепер він мені видавався безмежно любий. Я уявляв собі велику браму Летмірського коледжу, залитого місячним сяйвом, таку, як я одного разу милувався нею, повертаючись додому після довгої, палкої дискусії з приятелями в курильні: ми говорили про великі діла, що чекають нас, про творчий дух Оксфорда, що так відрізняє його від сухого матеріалізму Кембріджа, про Родса, про «тягар білої людини», про характерні риси англійської вдачі та про всякі подібні високі предмети. Тепер тодішній Блетсуорсі кликав здалеку-здалеку оцього, вбраного в звірину шкуру, увінчаного черепом дивака, що носить у руці оздоблену непристойностями патерицю й жує «всеочисний горіх», спльовуючи згідно з ритуалом.

Що сталося зі мною? Що я тут роблю?

Переді мною простягалась брудна вулиця селища, на ній порпалося в смітті кілька курей. Курені були розкидані обабіч неї як попадя, при кожному був невеличкий дворик, обгороджений колючим плотом. Трохи віддалік, біля входу до свого куреня, стояла гола жовтошкіра жінка з відвислими грудьми — видно, вигодувала вже не одну дитину. На голові вона тримала череп’яного глека. Вона допіру принесла води з горішнього джерела й зупинилась подивитись на мене. Просто переді мною, і праворуч від мене, і ліворуч, за швидкою річкою, височіли кам’яні урвища. Бо ці чудні люди серед такого сонячного краю воліли гніздитись в ущелині, що її й вітер продував рідко і що в ній застоювались усілякі смороди. На кам’яних терасах праворуч видніли курені старшин племені й росло кілька миршавих, покорчених дерев. Поміж скелями вилася стежка, піднімаючись до сонячної, широкої, зеленої рівнини нагір’я.

Важко ступаючи, йшов я вулицею. Я підчепив якусь хронічну пропасницю й не міг рухатись так легко й моторно, як колись у Оксфорді. Серед дикунів узагалі ходило багато, заразних хвороб, і мало кого минала гарячка, різні запалення, чиряки, лишаї, короста тощо. Від природи то були люди міцні, однак поспіль заражені всякою гидотою через свою неохайність. Того ранку я був якийсь млявий, наче років на двадцять старший. Череп лінивця давив мені голову, а шкура, погано вичинена, смердюча, цупка й важка, муляла плечі й гнула мене донизу. Навіщо я терплю цю гидоту? Чому я так низько впав?

Я зупинився, помахав рукою жінці, мов благословляючи її. Потім озирнувся по злиденному селищі, подивився на свої пальці. Вони були брудні, та й крізь бруд я бачив, що вони стали наче якісь товщі й жовтіші, ніж колись, у Оксфорді. Тепер мої руки мало чим відрізнялися від рук першого-ліпшого дикуна.

Я помацав своєю жовтою рукою брудний череп, що давив мені голову вже багато днів, місяців чи, може, й років. Невже я й сам став дикуном?

Я йшов до одного з горішніх куренів — пообідати разом із Чітом-віщуном, Ардамом-воїном, що простромляв собі крізь носа гострий уламок скойки, та трьома старими дідами. Господь знає, чим вони мене там пригостять; але того ранку мені зовсім не хотілось їсти. До чого я докотився, як це могло зі мною статись?

Напружуючи свою пам’ять, я згадав першу ніч на острові, в загорожі.

Страх!

Душа моя тремтіла від смертельного страху, і коли я збагнув, що мене не збираються вбивати, я покірно прийняв усе, що моїм володарям забажалося вкласти мені в душу. Я зрозумів, що від мене дечого сподіваються. І як охоче справдив я ті сподіванки! В останню мить, коли мене випробовували, я відвернувся від молока й випив кров. То був щасливий здогад, завдяки ньому я лишився живий, але як повставали проти того мій шлунок, серце й розум! І ось я ходжу в безглуздому уборі, благословляючи всіх стрічних, як навчив мене Чіт. Я не важуся скинути з себе цей погано обшкрябаний череп чи відкинути геть оцю смердючу шкуру. Не насмію поламати оцю паскудну патерицю й жбурнути її в очисне полум’я. Не насмію! Не насмію! Я підвів голову. Над потемнілими зубцями скель, що сягали в осяйну височінь, висіло густо-синє небо.

— Боже, виведи мене з цієї безодні! — вигукнув я, однак не дуже голосно, бо мені зовсім не хотілося, щоб до мене збіглося все селище.

Та з тієї широкої смуги осяйної блакиті не почув я ніякої відповіді. Лиш у серці моєму пролунав виразний, холодний голос: «Сам скинь цей гніт, а там видно буде».

Я завагався. Я затремтів — і здався. Зітхнув. «Я хворий», — сказав сам собі й неохоче пішов далі, на обід до Чіта, Ардама й трьох дідів.

«Хто зна, — думав я, — може, я недаремно опинився тут у такій поважній ролі? Може, не слід відкидати її надто квапливо? Ми, Блетсуорсі, завше вважали, що цивілізацію, культуру треба насаджувати делікатно, гуманно й тактовно. Коли я поговорю з цими людьми, розбуджу їхню уяву, розширю їхній вузький кругозір, може, я непомітно, поступово відверну їх від їхнього бруду й жорстокості. Та коли я отак раптово, після стількох поступок, кину їм виклик, куди це мене заведе, як не в жертовний казан?»

І все ж мені хотілося щось ізробити. Бо доти я був такий нерішучий, такий повільний «поступовець», що не робив зовсім нічого.

Та ось із-за покорчених дерев до мене долетів гуркіт барабана, що кликав на обід. То був барабан із людської шкіри, й умілі руки, як уважалося, дуже точно відтворювали на ньому рохкання голодного мегатерія. Я піддав ходи, бо запізнюватись на обід не годилося.

3

ЛИХЕ ПЛЕМ’Я

Вдачею своєю я не дуже цікавий і допитливий. Коли щось у житті хоч на погляд задовольняє мене, я не бачу рації хотіти іншого, коли ж не задовольняє — боюсь його ворушити. Я не маю жодної якості, необхідної вченому-дослідникові чи, скажімо, мандрівникові. Моїм спостереженням зовсім бракує точності. Наприклад, я й досі не можу сказати, були ремпольські остров’яни доліхоцефали чи брахіцефали; мені здається, голови в них були майже круглі. Так само нема в мене виразного уявлення про їхні вірування, тотемізм, анімізм, табу та всілякі звичаї. Не знаю також, до якої групи належала мова, що нею я там навчився говорити: була вона флективна, аглютинативна, полісинтетична чи ще яка. А коли я пробую заговорити цією мовою з ученими-філологами, вони починають сердитись. Ті дикуни, що між них я потрапив, були неохайні, жадібні, ледачі, хтиві — хоч і приховували те, — боягузливі, нечесні, дурні, страшенно заздрісні, вперті й дратливі, а до того ж іще дуже жорстокі. Не знаю, чи задовольнить етнолога такий перелік їхніх ознак, але більше нічого додати не можу.

Я, по правді сказати, й боявся дуже цікавитись їхнім життям, а до того ж вони були надзвичайно потайливі й нещирі. Більшість читачів, мабуть, думає, що дикунам властива брутальна прямота; але знавці потім потвердили мені, що в примітивних народів її ніколи не знайдеш. Духовний світ дикуна, з його незліченними табу, фетишами, чарами, складними ритуалами, напевне, куди заплутаніший, ніж у нас, цивілізованих людей. Розум дикуна — справжній лабіринт, захаращений фантастичними уявленнями, всілякими символами, метафорами, метоніміями та хибними тлумаченнями; то культурна людина думає просто і ясно. Такі самі й їхні примітивні закони, звичаї та устрої. Вони завше якісь безглуздо штучні й закрутисті. Цивілізація — це спрощення. Мій власний досвід цілком потверджує це. Я ніколи не чув на острові Ремполі, щоб хтось щось сказав навпростець. Ніхто ні до кого навіть не звертався просто. Справжнє ім’я кожної людини приховували. Називали одне одного всякими шанобливими назвиськами й звертались одне до одного тільки в третій особі. Навіть назви багатьох речей уживати заборонялося. Про них можна було говорити тільки довгими, плутаними натяками. І це, як мені потім сказали етнологи, характерно для дикунів. Хоч би про що ті остров’яни говорили, завше вони мали на увазі щось трохи не те; і хоч би що робили, завше удавали, ніби роблять щось інше. А тому я весь час боявся зрозуміти щось не так, зробити щось невлад, не до речі й часом з болісною заздрістю згадував ясний і простий напрям думок, до якого звик у Оксфорді.

Наприклад, хоч я й назвав тих остров’ян людожерами, ніхто там не смів натякнути, що єдиною великою дичиною на острові — справжньою, великою дичиною, на відміну від щурів, мишей тощо, — були люди. М’ясо лінивців було табу і вважалось за надзвичайно отруйне, надто м’ясо велетенського лінивця. Риби на острові було досхочу. Вона часом набридала так, що й дивитись на неї не хотілось. Тільки там я зрозумів, як можна іноді мріяти про добрячий кусень м’яса і як важко себе стримувати.

Однак людське м’ясо там ніколи не називали людським м’ясом. На нього казали «дарунок Друга», і питати, що ж то за «Друг» або який той «дарунок», уважалося за величезну нетактовність.

Дивна річ, але, на цілковиту протилежність звичаям усіх інших дикунів, на острові панувало переконання, що умисно вбивати людину дозволено тільки на війні. Однак там існував вельми суворий кодекс поведінки, і найменше порушення котрого-небудь із незліченних табу, найменше недотримання звичаїв, спроба повестися якось по-новому, не так, як від тебе чекають, і навіть лінощі чи невміння зробити доручене діло каралися ударом по голові, що називалося «доганою». А що здійснювати ту «догану» завжди доручали здоровенному дикунові, озброєному киюрою трохи не центнер завважки, обтиканим гострими акулячими зубами, то справа здебільшого кінчалася смертю. Потім над мертвим тілом справляли обряд «примирення». Скальп, кістки та малоапетитні нутрощі небіжчика відносили на високий вівтар Великої богині, де вони висихали чи згнивали. Уявіть собі, який сморід стояв у печері, де був той вівтар! А порубане на шматки м’ясо, що нібито вже не належало небіжчикові, відносили на низький вівтар, щоб поділити його між людьми як «дарунок Друга». А оскільки всі, хто пережив небіжчика, діставали свою пайку з того «дарунка», то кожен пильнував своїх сусідів, щоб спіймати кого-небудь на щонайменшому переступі, й через те зовні рівень моралі — відповідно до звичаїв — був дуже високий. На жаль, до тих звичаїв не належали ні охайність, ні лагідність, ні правдивість.

Майже такою самою таємничістю було огорнене все, що стосувалося взаємин між статями. Все найголовніше в цій царині годилося якнайретельніше приховувати. Багатоженство було звичайним явищем; перша дружина мала перевагу над молодшими. Молодятам чинили всілякі перешкоди, і шлюбна церемонія була гидка й нудна. Жених мав пройти цілу низку дуже суворих випробувань, витягти потрібну соломинку з цілого жмута, що його тримав у руці віщун, і вміти поставити собі курінь. Через усі ці труднощі та через багатоженство старших велика частина чоловіків у племені мимоволі парубкувала і могла вдовольняти свою хіть лиш потай або в якийсь неприродний спосіб; а їхні приятелі й сусіди так і чатували на який-небудь прогріх, що міг привести винуватця на вівтар Великої богині та в жертовні горщики. Мати свій курінь звичайно означало мати й дружину, і вже через саме те я перебував у двозначному становищі, бо я мав свій курінь — і дотримував у ньому бездоганної чистоти, — а тим часом уперто відмовлявся взяти собі за дружину хоч одну з іще незаміжніх остров’янок.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Юный техник 1956 №01
Юный техник 1956 №01
[Образовательная литература / Прочее / Газеты и журналы / Подростковая литература]
Юный техник. Сентябрь 1956 г. №1 Популярный научно-технический журнал ЦК ВЛКСМ Выходит один раз в месяц Главный редактор В. Н. Болховитинов Редакционная коллегия: Г. И. Бабат, А. А.
0
Disappearance
Disappearance
[Драматургия / Проза / Современная проза]
Я боюсь людей. Люди — зло. Для них не существует границ и норм морали. Они не чувствуют, когда нужно остановиться. Особенно подростки — они часто не понимают, что творят. Сначала они начинают
0
Эксперимент. Книга 4. Пепел надежды
Эксперимент. Книга 4. Пепел надежды
[Военное дело, спецслужбы / Современная проза / Приключения / Фантастика]
Вселенная помнит время, когда не было ничего. Но в абсолютной пустоте родился свет, давший начало звездам, планетам и… гиперпространству. Однажды гиперпространство сотряс аномальный сигнал, и
0
Идущий по следу
Идущий по следу
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Максим Королев честно служил своей стране до тех пор, пока его не обвинили в срыве операции и гибели сослуживцев. Выйдя на свободу, он продолжил заниматься тем единственным, что хорошо умел: искать и
0
Неправильная связь
Неправильная связь
[Любовные романы / Современные любовные романы / Современная проза]
На мое совершеннолетие отец объявил о свадьбе между нашей семьей и семьей Нельсонов. Я думала, что моим мужем станет молодой Лиам, но я вышла замуж за его старого отца.Теперь мы живем в одном доме,
0
Пока падают лепестки
Пока падают лепестки
[Современные любовные романы / Проза / Роман]
Анна приехала в Японию за мечтой – учить детей и увидеть цветение сакуры. Она и представить не могла, что окажется в старинном особняке у горного озера и встретит мужчину, который изменит всё. Он
0
Развод. Свой «букет» оставь себе!
Развод. Свой «букет» оставь себе!
[Психология / Секс и семейная психология / Современная проза / Роман]
— Ты клялась, что у тебя нет никого, кроме меня! — цедит супруг в трубку. Какие любопытные разговоры ведёт мой муж! Я толкаю дверь кабинета. — Этот «букет» я мог принести только от тебя! —
0
Добро пожаловать в Бездну Том 3
Добро пожаловать в Бездну Том 3
[Любовные романы / Приключения / Фэнтези]
Японский студент Оримура Кейта неожиданно просыпается в странном месте похожем на его родной мир, но только разрушенный, наполненный чудовищами, магией и странными законами бытия, похожими на
0
Моя особенная девочка
Моя особенная девочка
[Детективы / Триллер / Боевик]
– Я – убогая калека, – прошипела я слова, которые слышала чаще собственного имени. – Отпусти. Раз уж ты все знаешь, не строй из себя святого.– Если ты считаешь, что этот маленький аппарат способен
0
Последняя из рода Громовых
Последняя из рода Громовых
[Боевик / Современная проза / Приключения / Фэнтези]
Я была сильным драконом Грозового клана. Боролась против Черных драконов, но их повелитель отправил мою душу за грань миров.Не ждали, что вернусь?! Теперь вам несдобровать, Чёрные!Так, стоп, а где
0
Четверть крови
Четверть крови
[Ужасы / Современная проза / Приключения / Фэнтези]
Наёмник приходит в себя в темнице замка, хозяйку которого убил. Он не помнит ни заказа, ни собственного имени. Демон, которого он убил, теперь живёт у него в голове и видит в его памяти то, до чего
0
Черный Тигр. Любовь без правил
Черный Тигр. Любовь без правил
[Любовные романы / Современные любовные романы / Проза]
Она — бедная студентка, которой не на кого рассчитывать. Он — чемпион ММА, которого боятся даже самые опасные люди. Между ними пропасть, но одна случайная встреча навсегда изменит их судьбы. История
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
9
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Петербургский врач 11
Петербургский врач 11
[Военное дело, спецслужбы / Медицина / Проза / Современная проза]
Вадим – хирург и микробиолог, попавший волей судьбы в Петербург 1904 года, в тело медицинского секретаря, работающего у богатого врача-мошенника. …Во дворах-колодцах тускло горят газовые фонари.
7
Второй шанс для Лекаря. Том 8
Второй шанс для Лекаря. Том 8
[Альтернативная история / Попаданцы / Исторические приключения / Самиздат]
Аннотация с первого тома: Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и
5
Имперец. Ранг 4. Воевода
Имперец. Ранг 4. Воевода
[Боевая фантастика / Боевое фэнтези]
Спасение цесаревича от пули принесло Александру титул, должность личного телохранителя и редкую магию стихий. Теперь он – правая рука наследника престола и командир его личного отряда особого
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
6
Развод. Я тебе ничего не должна
Развод. Я тебе ничего не должна
[Современные любовные романы]
- Скорее раздевайся, Ириша. Я до спальни не дойду. Прямо тут тебя сейчас... Охрипший от возбуждения голос мужа звучит в тёмной гостиной оглушительно громко. Не так я планировала начало
6
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
5
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
12
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
13
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
10
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
1
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
8
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Возвращение к нулю
Возвращение к нулю
[Научная фантастика]
Два века Земля отправляла на Луну преступников, считая изгнание верной смертью. Но что, если обречённые выжили — и создали цивилизацию, которой больше не нужна милость родной планеты? Учёный Жа
0
Хроники округа Кайсли
Хроники округа Кайсли
[Классическое фэнтези]
Марс Хартли возвращается в округ Кайсли, дом своего детства, в поисках семейной реликвии и без вести пропавшего старшего брата. Но надеждам на легкое и быстрое путешествие не суждено сбыться: впереди
0
На станции
На станции
[Космическая фантастика / Неотсортированное (Жанр неизвестен)]
Продолжение приключений Владислава Северинцева в мирах Содружества. Развитие навыков техника. Армейские будни. Инженер. -
1
Разобью твоё сердце
Разобью твоё сердце
[Современные любовные романы]
Ваш новый класс - Владыка демонов 10. Желаете основать страну?
Ваш новый класс - Владыка демонов 10. Желаете основать страну?
[Юмористическое фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников]
Ленивая богиня-неудачница заставила меня спасать мир при помощи гоблинов и игральных костей, наслаждаясь моими страданиями. Том 10.
0
Экономика городов
Экономика городов
[Экономика, деловая литература / История / Государство и право]
Классический труд известного американского ученого представляет собой теоретическое осмысление факторов конкурентного экономического развития городов. Автор исследует механизмы развития поселений,
0
Промышленная революция
Промышленная революция
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Я очутился в прошлом — в теле умирающего государя. Ещё вчера я проводил аудит крупных компаний, а сегодня получил страну, которая пожирает сама себя. Вокруг — казнокрады, интриганы и те, кто мечтает
2
Приступить к ликвидации!
Приступить к ликвидации!
[Попаданцы / Боевая фантастика / Альтернативная история / Самиздат]
После сдачи выпускных экзаменов в Школе особого назначения, Игорь получает ответственное задание - внедриться в окружение офицеров штаба Группы Армий «Центр» в оккупированном Минске, чтобы получить
3
Самый желанный приз
Самый желанный приз
[Классическое фэнтези]
За кубком Стихий, ценным призом в студенческом состязании, следует тщательно следить: охранять от вандалов и прочих неожиданностей. Так сказал ректор, когда одарил меня этой честью и отправил на
0
1991
1991
[Полицейский детектив]
В декабре 1991 года, когда Франк Шарко, только что закончивший школу инспекторов, прибыл на 36-ю улицу Оффембр, его отвели в архив, где ему поручили возобновить расследование дела «Исчезнувших в
0
Госпожа рабыня
Госпожа рабыня
[Любовная фантастика]
Он был лишь охранником в доме Ясны. Грубым и несносным. Но от насмешливого взгляда синих глаз замирало сердце. Она отказалась от него, хотя он звал с собой, когда пришло время уходить. Единственный
1
Чёрный Опиум
Чёрный Опиум
[Современные любовные романы / Эротика, Секс / Самиздат]
- Каково это быть свидетелем? Обычно, по классике жанра, свидетелей убирают тихо и без следов, но в моем случае "обычно" произошло в точности наоборот. Обо мне узнали и обо мне начал говорить каждый.
0